Тату, ти не проти, якщо ми пару місяців поживемо у тебе? невпевнено спитав Юрко батька.
Проти, коротко відповів він.
Батьки Юрка розлучилися майже десять років тому. Мати через два роки знову вийшла заміж, а тато залишився один. У нього був важкий характер, можна сказати навіть нестерпний. Тож жінки в його житті зявлялися, та швидко зникали, а син він ніколи не залишав. Окрім аліментів, він купував усе необхідне, активно виховував хлопця: суворо, почоловічому, без зайвих ласок, але з батьківською турботою.
Юрко дуже рано став самостійним. Після 11го класу пішов працювати, виїхав з матері і зняв кімнату в гуртожитку. Через кілька років він одружився з Оленою, яку знав ще зі школи. Пара планувала придбати квартиру в кредит і накопичувала на перший внесок, коли господар кімнати, яку вони орендували, повідомив, що продає її. Довелося чекати, доки угода завершиться. Юрко вирішив попросити тата, бо той жив один у трикімнатній квартирі. Відмова батька збентежила хлопця, і він вже хотів закінчити розмову, коли тато продовжив:
Але можна пожити. Тільки тихо.
Дякую, полегшено видихнув Юрко.
Він знав, що батько нелюдим, любить тишу, скупий на слова й емоції, тому вимога «тихо» не здивувала жодного з них. Олена теж це зрозуміла і погодилася, адже була на пятому місяці вагітності і їй теж потрібна була тиша та спокій. Лише вона не підозрювала, що в розумінні батька «тихо» має стосуватись лише їхніх дій, а не його власного дому.
Сергій Васильович прокидався опятій ранку і, гуркотя тапками, влаштовував свої ранкові ритуали: туалет, ванна, кухня, кухня, туалет, ванна У тиші ранку лунало шарк, шарк, шарк Громить! (щось упало) «Та ну!». І знову шарк, шарк, шарк. Громить! Яким би не був шум, людям, які ще спали, це мало значення він був у своєму господарстві. Хто не любить таку «домашню» атмосферу, той може і йти.
Окрім ранкового шаркання, батько намагався контролювати всі кроки сина і невестки. Телебачення після 21:00 заборона, бо шуміти не хоче; смажити їжу не треба, бо запахи лякають; економити світло й воду бо гроші не російські, а гривні.
Тиждень так тримався, доки Олена не опинилася в лікарні. На її здивування, через два дні до кабінету завітав свекор і приніс фрукти.
Маленькій потрібні вітаміни, суворо простягнув він пакет.
Дякую, Сергію Васильовичу, подякувала Олена.
Гаразд, кивнув він. Я йду. Слухайтесь лікаря.
Добре, усміхнулася вона. До побачення.
Після відпуску Олені свекор продовжив прокидатися опятій, тільки тепер намагався шуміти тихіше, навіть проявляв турботу: кликнув її до сніданку чи мовчки забрав брудну ганчірку і сам помив підлогу, бо в її стані треба більше відпочивати.
Квартиру купили лише через три місяці. Тато настояв, щоб перед заселенням у нову оселю був зроблений ремонт. Олена народила, коли ремонт був у розпалі, і змушена була повернутися до дому свекра. Бабуся та її батьки навідалися кілька разів після виписки, а свекор завжди робив вигляд, що гості йому не до вподоби. Але радість приносила йому внучка. Дивлячись на неї, суворе обличчя Сергія Васильовича розтягувалося в усмішку. Він був готовий захистити її від усього світу, який вважав загрозою для своєї маленької дівчинки.
Щоранку він забирав крихітну Варечку, даючи Олені час поспати після безсонних ночей. Навчився навіть памперси міняти. Коли настав час переїзду до їхньої нової квартири, Сергій Васильович, витираючи суху чоловічу сльозу, суворо сказав:
Ви ще молоді, щоб жити лише удвох з малим. Живіть у мене, поки не довго. Поки Варечка не вийде заміж.
Юрко з Оленою здивовано переглянулись. Тато, повернувшись, додав:
Це лише стареча сентиментальність, хай буде. Чого стоїте? Тримайте Варечку і розпаковуйте речі. Встигнете ще переїхати, дурні царі небесні.
Юрко з Оленою довго гадали, коли ж їх нарешті вигнати, а отримали таку «подарункову» пропозицію Вони могли лише здивовано спостерігати за змінами в суворому, нелюдному батькові. І вирішили залишитися. Адже добре, коли є дідусь.
Сергій Васильович, з ніжністю гризучи внучку, був щасливий, бо у його житті зявився найулюбленіший і найдорожчий «людинка».
