**Щоденниковий запис**
Я завмерла біля дверей, стиснув у руці ключі. З квартири чулося шелестіння та тихе базікання. Андрій був на роботі, а я вирішила повернутися раніше, влаштувавши собі півдня відпочинку після виснажливого тижня. Але тепер серце калатало. Злодії? Обережно привідчинила двері й почула знайомий голос:
Ой, Олесю, Андрію, як же ви неохайні! Курява на підвіконні, фіранки помяті! Треба б вам прибиральницю, а то що це за дім?
У коридорі, з мітлою в руках, стояла тітка Марія, наша сусідка. Я оніміла.
Тітко Маріє? Як ви сюди потрапили? мій голос тремтів із суміші здивування й роздратування.
Та я ж по-сусідськи, доню! тітка Марія сяяла усмішкою, ніби її присутність у чужій квартирі була чимось звичним. Побачила, що двері привідчинені, подумала перевірю, чи все гаразд. А тут такий безлад! Ну, я й вирішила прибрати.
Двері були замкнені, різко відповіла я, стискаючи сумку. Я точно памятаю.
Ой, годі тобі, замкнені-не замкнені, тітка Марія махнула рукою, немов женучи муху. У нашому будинку всі свої, чого боятися? Головне, що я тут, а не якийсь хуліган!
Я не знала, що відповісти. Наш новий дім, наша з Андрієм перша власна квартира, раптом здалася чужою. Пробурмотіла щось про «дякую» і випроводила сусідку, але всередині кипіло обурення. Звідки в тітки Марії доступ до нашої квартири? І чому вона поводиться так, ніби має право?
Все почалося півроку тому, коли ми з Андрієм, молодята, переїхали у старий, але затишний будинок на околиці міста. Квартира була нашою гордістю: три роки збирали на перший внесок, брали іпотеку, економили на всьому від кави до відпустки. Коли нарешті отримали ключі, я ледь не заплакала від щастя, а Андрій, зазвичай стриманий, крутив мене по порожній кімнаті, сміючись.
Це наш дім, Олесю! Наш! казав він, і в його очах блищало.
Обживалися поступово: купили диван, повісили світлі фіранки, поставили на підвіконня горщик із фікусом. Але найбільше радували дрібниці ранкова кава на крихітній кухні, вечірні фільми під пледом, плани про ремонт.
На другий день після переїзду подзвонили у двері. На порозі стояла невисока жінка років шістдесяти, з охайною зачіскою і кошиком у руках.
Добридень, молоді! Я Марія Іванівна, ваша сусідка з третього поверху. Тітка Марія, простіше кажучи. Вона посміхнулася так щиро, що я мимоволі відповіла усмішкою. Ось, принесла вам пиріжків із капустою. По-сусідськи!
Ой, велике спасибі! Я взяла кошик, відчуючи незручність. Заходьте, чаю попємо?
Та я ненадовго, тітка Марія увійшла, оглядаючи квартиру з цікавістю. Ох, яка в вас цікава планувка! Тільки стіни б перефарбувати, а то шпалери старенькі. І кухня трохи тіснувата, е?
Я зніяковіла, але чемно кивнула. Андрій, заварюючи чай, додав:
Плануємо ремонт, але поки бюджет не дозволяє. Поступово впораємось.
Ну, це правильно, молодці! тітка Марія поплескала мене по плечу. Якщо що, звертайтеся, я тут усіх знаю, підкажу, де матеріали дешевше взяти.
Пиріжки виявилися смачними, а тітка Марія балакучою. Розповіла про сусідів, про те, як будинок будували ще за її молодості, і навіть порадила, як домовитися з двірником, щоб сніг прибирав раніше. Ми з Андрієм переглянулися: здавалося, знайшли союзника у новому домі.
Але незабаром тітка Марія почала зявлятися надто часто. То заходила «просто привітатися», то приносила нову порцію пиріжків, то пропонувала «перевірити сантехніку», бо «у цьому будинку труби старі, швидко прорвуть». Я, вихована в дусі поваги до старших, намагалася бути ввічливою, але її зауваження почали дратувати.
Одного разу тітка Марія завітала, коли ми з Андрієм фарбували стіни у вітальні.
Ой, Олесю, який же ти колір вибрала? сусідка зморщила ніс, розглядаючи банку з блакитною фарбою. Це ж холодно виглядає! Треба було теплий, персиковий. І валик у вас неправильний, смуги залишаться.
Нам подобається блакитний, стримано відповіла я, стискаючи пензель. Це наш стиль.
Стиль-штиль, хмикнула тітка Марія. Я тут сорок років живу, знаю, що до чого. Послухай мене, перефарбуй, поки не пізно.
Андрій, витираючи руки ганчіркою, втрутився:
Тітко Маріє, дякуємо за пораду, але ми вже вирішили. Давайте чаю попємо?
Сусідка піджала губи, але залишилася. За чаєм вона розповіла, що сусідка з пятого поверху скаржиться на шум від нашого ремонту, а двірник вважає, що ми сміття неправильно сортуємо. Я відчула, як всередині закипає образа. Ми ж старалися бути акуратними, а тепер нас обговорюють за спиною?
