Я купила нарешті квартиру. Я давно хотіла придбати власне житло і ось прийшов той день, коли я це змога зробити. Придбала я її в старому, але міцному та хорошому будинку. Видно що постарались на славу, коли будували.
І по сусідству зі мною жила ну дуже велика родина. Я навіть дуже здивувалась, як стільки людей помістилось в трикімнатній квартирі. Одна дівчина з того сімейства, яка там проживала, прибігала до мене покурити, бо не хотіла, щоб хтось дізнався, про її погану звичку. Так ми познайомились та вона розповіла про їхню сімейку: чого вони живуть всі разом, як так вийшло, що вони роблять та як ладнають(чи ні).
В них трикімнатна: в першій живуть бабуся та її онук, який повернувся з армії; в другій живуть ця сама дівчина та її чоловік; в останній кімнаті ж живуть батьки дівчини.
Але як так сталось? А ось як: спершу в трикімнатній квартирі проживали бабуся та дідусь. Але сталось так, що дідусь покинув наш світ і бабуся залишилась жити в квартирі сама. Їй було нудно жити самій та й гроші потрібні були, бо пенсія була невелика. От бабця і взяла в одну кімнату квартирантів – якраз цю дівчину, що розповіла мені цю історію. Дівчині така ідея була до душі, бо ж так виходило дешевше та ближче до місця роботи, тобто вона б зекономила не тільки гроші, а й час на дорогу до роботи в назад додому.
Згодом до дівчини переїхав її хлопець, який пізніше став її законним чоловіком, а до бабусі в кімнату заселився її внук, який повернувся зі служби в армії. Батьки ж також вирішили здавати свою квартиру, а самі заселились в третю вільну кімнату. От так там з’явилось шестеро людей.
Людей і так багато, то до цього всього щодня в квартирі сварки та скандали. І чути їх дуже добре, так, що всі п’ять поверхів знають через що вони сваряться і що хто і кому каже при цьому. Дівчині цій дуже соромно через це. Вони з чоловіком дуже часто лаються, бо мало місця, всі мають свій досить важкий характер. І від цієї напруженої обстановки молода пара ніби сама не своя. Якби жили окремо, то би не сварились(по крайній мірі так сильно).
Я запитувала, чому ж вони тоді не з’їдуть, раз їм так погано там жити, але виявилось, що вона б давно вже з’їхала, якби не вкладався договір на рік, за умовами якого, якщо вона з чоловіком з’їдуть зараз, то будуть платити неустойку, яка ох яка немаленька і ця сума для них зараз непід’ємна. От і мають якось дожити цей рік, а потім з’їдуть на орендовану квартиру, щоб жити спокійно та без лишніх очей та вух.
І саме після її розповіді я зрозуміла, що я дуже вдячна сама собі, що можу жити у власній квартирі без посторонніх, родичів та батьків. Ні, я звісно люблю своїх батьків, але як кажуть «Чим дальше, тим ближче»(якщо ви звісно розумієте про що я).
Краще я буду і далі телефонувати їм раз в два дні та їздити двічі в рік додому у відпустку, ніж жити постійно та бути під вічним контролем та весь час сваритись. Я рада тому, як все є. А до гучних сусідів вже звикла, там вже можна жарти та анекдоти складати з почутого.
