Бабуся Марія мешкала недалеко від мене сама, адже її єдина донька ще в юності переїхала за кордон.
Там вона вийшла заміж та народила двох дітей. Раніше вона часто приїжджала з ними у гості.
Вийшла заміж Христина за успішного бізнесмена, а тому подружжя жило заможно. Відразу впадали в око дороге авто та гарний одяг. Розповідали, що часто відпочивають за кордоном та і загалом ні в чому собі не відмовляють.
Згодом Христина наче крізь землю провалилась, ні на листи, ні на дзвінки матері не відповідала.
Я та моя матір частенько приходили до бабусі Марії. Багато років жінка була в стані подбати про себе самостійно, а три роки назад серйозно захворіла.
Окрім нас, про жінку було нікому подбати, а догляду тепер вона потребувала постійного. Бабусю Марію ми любили наче рідну, а тому й заходили щодня, бо знали, що якщо ми не поможемо, то цього не зробить ніхто.
Не могла я залишити лежачу жінку саму, без їжі та ліків. Та й що, мені складно чи що? Мама і в сільську раду навідувалась, розповіла їм що й до чого.
А хатину свою бабуся Софія пообіцяла мені. Сказала, що на днях до неї навідається представник від сільської ради, а я маю прийти та допомогти їй все оформити.
Але обставини склались невдало. Саме в той день ми з матір’ю поїхали на день народження до мого дядька, а коли повернулись бабуся сказала, що все вже готово.
Ми стали ще краще доглядати за Марією та стали все купувати за свої кошти.
Для бабусі настала спокійна та безтурботна старість, про яку більшість могли б тільки мріяти. Жінки робили для неї все, що було в їх силах.
Після Пасхи старенька віддала душу Богові. Я й гадки не маю як Христина дізналась, але того ж дня вона з чоловіком була вже тут.
Відразу по приїзду дівчина вся в сльозах кинулась до мене та стала дякувати за все.
Ми дізнались, що у той час в чоловіка Христини виникли фінансові труднощі, а тому вони були змушені тікати за кордон. Життя у них видалось дуже складним, а заборгованості їх переслідують і по сьогодні.
Після похорону, нотаріус показав нам документи, де чітко зазначалось, що весь будинок переходить у власність Христини. Я впала у ступор та навіть не уявляла, як на це відреагує моя мама, адже і сама вже не молода.
Христина сказала, що дім виставить на продаж, адже їм дуже потрібні гроші. Попросила увійти в її становище, але хто ж увійде в моє?
Односельці не розуміють мене, впевнені, що я хотіла обікрасти Христину, адже вона єдина донька, а значить спадок по праву належить лише їй. До того ж, у Христини й так важке життя, а я, мовляв, така безсердечна нажитись хочу.
Буду відверта, турбувалась про Марію не в останню чергу через хату. Та хіба можна знайти хоча б одну людину, хто взяв на себе таку важку долю? До того ж, ми з матір’ю опікувались нею як рідною, не шкодуючи ні власних коштів, ні часу, ні сил.
Тепер я й гадки не маю, як вчинити? Чи можливо якось вплинути на рішення? У кого шукати допомоги, поки хатина Марії ще не продана? Я в розпачі, односельці мене не розуміють.
