**Доля…**
**Соломія**
Кінець травня, а друга неділя вже пекельна спека. Соломія сіла у автобус і одразу пошкодувала про це. Година піку — народу, як у бочці оселедців. Тісно, задуха. Її стиснули з усіх боків, і сукня миттєво прилипла до вологої спини. Хтось різко штовхнув у плече.
— Проходьте всередину! Всім їхати треба, а не роззявлятися, — буркнув за спиною жіночий голос.
— Сама ж не худорлява, рухайся далі! — хрипко прокричав чоловік, і Соломію здавлювали так, що перехопило подих.
— Ой, задушив, чортяка! — зітхнула жінка позаду.
Двері з грюком зачинилися, і автобус рушив. Позаду Соломії два пасажири — жінка й хрипкий чоловік — продовжували свару.
— Матір, чого така зла?
— А ти замовкни. І так дихати нічим, а від тебе ще й перегаром смердить.
Соломія не бачила їх, не могла навіть голову повернути — уперлася носом у чуже плече. За поручень схопитися теж не виходило — руки притиснуті, а між тіл його й не розгледіш.
Автобус рвався з місця, гальмував різко, кидаючи людей, як огірки у банці. Трималися на ногах тільки завдяки тісноті. Коли транспорт рухався, через відкриті вікна вривався повітряний потіп, але на світлофорі — знову сварки й гаряча духота.
Соломія мовчала, стиснувши губи. Мріяла лише вийти, вдихнути свіжості, дістатися додому, скинути прилиплий одяг і стати під прохолодний душ. Автобус знову рвонув, і хвиля тіл котилася вперед.
— Ну й шофер! Газує, ніби дрова везе! — крикнув хрипкий. — У кабіні, звісно, кондиціонер, а ми тут, як у печі…
Транспорт знову гальмував перед зупинкою.
— Не влізе вже ніхто, давитиметеся! Вихід? — гукнув чоловік.
— Я! Я виходжу! — прокричала Соломія, більше не витримуючи.
Двері зі скреготом розчинилися, випускаючи спочатку жінку, потім хрипкого, і лише потім — її. Наостанок сусідка вдарила кулаком у спину:
— Корова! На одну зупинку й залізла!
Соломія не встигла відповісти. Жінка зникла в натовпі, двері закрилися. Вона пішла пішки, ковтаючи сльози. У вухах дзвеніло: *Корова!*
Так кликали її ще в школі. Повинна б звикнути, але не виходило. Хіба вона винна, що така огрядВона підняла голову, зустріла його погляд — і в цю мить зрозуміла, що знайшла те місце, де її нарешті люблять такою, як є.
