Няня для брата
Що сталося, Улясю? Знову не береш слухавку?
Не бере! Уляна кинула телефон на стіл, З шостої вечора не виходить на звязок! Я ж до мами через неї не поїхала… І тут, і вдома ще готувати і Сашка ні з ким не залишити… Виростили підмогу, називається!
Раптом клацнув замок дверей.
О, ви ще не спите? прокинулася Ладка, проходячи повз, не виймаючи навушників. Вона рушила до своєї кімнати, навіть не глянувши на рідних.
Та мама просто так її не відпустила.
Лада! Стій! вигук мами мов крижаний дощ на подвір’я, Ти куди? Ти запізнилася… скільки? На шість годин! Нічого мені не скажеш?
Лада, неохоче, витягнула навушники.
А що таке? Тривога на рівному місці?
Ти ж обіцяла! зболено зітхнула Уляна, Сказала, що посидиш із Сашком!
Лада, мріючи просто зникнути, стиха прошепотіла:
Не встигла. Ніхто ж не помер. Ти ж вдома була.
Я ж за тиждень попереджала, що треба сьогодні з братом! Тато у вечірню, не встигне. А мені до бабусі. Тобі ні брата шкода, ні бабусю! І мене не шкода!
Ладка не втримала себе. Сиділа з одногрупниками, а там іще Данко запропонував поїхати до нього усім разом Згубила час, замість нього ковзаючись у світах, де хвилини мов риба у Дніпрі: загадкові й неуловимі.
Так Лада оминала провину у власних думках.
Бо телефон в неї був заряджений вона сама його вимкнула.
Обіцяла, мамо, та плани змінились.
Дихни, мама підійшла ближче.
Це що, як тюрма? ледве промугикала Лада.
Пила, мама констатувала, Гулянки цінніші за родину.
Тут у Лади лопнула терплячка.
Так, цінніші! Я вам ніколи в няньки не наймалась і сидіти з братом не буду! Сами сидіть. Захотіли дитину під старість ось і займайтеся. Я своє життя маю!
Тато, котрий ніколи на Ладу не кричав і навіть не дорікав, спокійно втрутився.
Ми не робили з тебе няньку. Рідко про що просимо! Сьогодні нам лиш потрібна була твоя допомога… Ладо, ти запізнилася на шість годин. Телефон твій був вимкнений. Тепер ще й звинувачуєш нас?
Я не звинувачую, та Сашко ваша турбота. Я була у гостях, як усі інші. Я що, гірша за інших?
Ладу берегли від домашніх клопотів. Самі пригадували, якою вона нещодавно ще школяркою, а тепер навчається у Київському університеті на складній спеціальності. Це розуміли й підтримували.
Та Лада не відповідала тим самим.
Знаєш, втрутилася мама, Гірше те, що через тебе я не поїхала до твоєї бабусі. Вона ж сама собі нічого приготувати не може, а я завжди розриваюся між малим і хворою мамою!
Лада, розплітаючи заплутану зачіску, яку зробила одногрупниця, холодно кинула:
Це твоя проблема, мамо. Ти ж захотіла дитину пізно тож і займайся. Я ж нічого не винна.
Так боляче це прозвучало, що навіть тато здригнувся.
Лада, це вже занадто!
Чому? Я навчаюсь, мені треба друзів, шукати кохання, майбутнього чоловіка, а не сидіти вдома з вашим сином!
Тато посадив її на стілець.
Ладо, посидь. Послухай мене. Ми не просимо з тебе повний робочий день у сімейній садочковій бригаді. Ми просили про дрібку допомоги. Ти погодилася.
Лада, не бажаючи відступати, різко відповіла:
Так, погодилась, а потім передумала. Життя, як річка, змінює течію.
Життя змінює, але тут ти сама змінила, не попередивши нас, відповів батько, Розумію, ти вчишся, маєш друзів. Але ти частина цієї сімї. Ти не вязень. Але розумій: і ми потребуємо підтримки. Для нас важливо хоч кілька годин з братом, поки ми відвідаємо лікаря чи бабусю?
Не дала йому договорити. Лада пирхнула, скуйовдивши волосся й звідти посипались шпильки, мов дощові краплі на вікно.
Ні.
Чому?
Бо це не моя відповідальність, тату. Не збираюся жертвувати собою за вашими вимогами.
Усередині Ладу скулив вітер образи. Думала, зараз здіймуть бурю
Гаразд, несподівано мирно відповів батько, Я почув тебе.
Почув? А де крики, де забраний телефон, де ж знамените «в старості пожалкуєш»?
І все? здивувалася Лада.
Все. На сьогодні крапка.
Здивована тим, як легко ЇЇ відпустили, Лада швидко рвонула до ванної змивати макіяж, бо тіло прагнуло забуття і сну після дивного вечора, що тягнувся, наче сільське молоко взимку.
Батьки у спальні не спочивали.
Андрію, як вона може бути такою черствою? вже сумно, не сердито, зітхнула Уляна, Всі ж люди, як люди не тиранили, не ображали, намагалися… Чому вона така холодна? Тепер знову просити і вмовляти її сидіти з братом?
Ні, Андрій похитав головою, Вмовляти не будемо. Вважає, що нічого нам не винна тож, і ми нічого не винні. Доки сама не відчує, що таке доросле життя.
***
Ранок наступний був, як обїдений лід на Дніпрі начебто й цілісний, а всередині провалля.
Лада перша вийшла на кухню. Випила води. Клюнула черствий бутерброд, залишений з вечора. Коли мама зайшла з Сашком, Лада заховалась у телефон, як у мушлю аби не ловити повчання. Та мама мовчала. Отець, ввійшовши, навіть привітався:
Доброго ранку, кинув він дочці.
Ого, навіть говорять зі мною, протягнула Лада.
Тато витягнув файл, де креслилися всі кіркові й прибуткові гривні в домі.
Ладо, поговоримо.
Вона зиркнула на годинник, закочуючи очі.
Знову про відповідальність? Сказала ж, що
Не зовсім, він перебив. Мова й про відповідальність, і ще про інше. З цього місяця ми чекаємо від тебе твою частку за їжу і комуналку. Свої гривні.
Лада вирішила, що тато дивно жартує після мокрої ночі хоче трохи помяти її нерви. Вчора їх вона мордувала, сьогодні вони її. Порядок і гармонія!
Ха, татко. Жарти не твій коник. Я на це не поведусь.
Але він підготувався.
Це не жарти. З сьогоднішнього дня ти, як доросла, сама оплачуєш свої витрати. За все.
Навіть Сашко, мастячи сніданком стіл, надув щічки, дивлячись на тата. Він зрозумів справа серйозна.
Що? видихнула Лада.
Ти сказала, що нам нічого не винна. Гаразд. Значить, більше не залежиш від нас. З цього місяця платиш свою частку за їжу, комуналку, і головне за навчання.
Лада відчула все серйозно. Тато не жартує. Вони образились глибше, ніж здавалося.
Тату, ти ж знаєш за навчання ти не зможеш не заплатити. Це ж святе. Без диплома мені не бути.
Зможу, раптом спокійно. Ти доросла. Тобі девятнадцять. Дорослі самі платять. Ми завжди підтримували, поки ти тут і вчишся, але на основі взаємної шани та бодай якоїсь участі в нашому житті. Ти ж відмовилася брати в ньому участь. Значить і ми в твоєму.
Уляна кинула погляд чоловікові Може, ми перегнули?
Лада, тримаючи шматок сиру, кинула його назад у тарілку й різко звелася:
Не буду їсти. Бо ще борг впишете у амбарну книгу!
Снідали вже втрьох. Лада одяглась, погремівши речами, мов вулики злітали з рук пасічника, побігла на пари, що ще покривала стипендія.
Ми не перегнули? прошепотіла Уляна.
Андрій глянув на недоїдений сир і ледь не вдавився.
Саме так треба! Ніхто нікому нічого не винен. Ось і все. Хай сама себе годує. Хай дізнається, як це!
Тепер Лада сиділа вдома рідко. Вставала рано, поверталась пізно. Їжі не брала. Уляна, усупереч Андрію, запитала якось, чи не голодує, а та відвернулась, ніби мама чужа.
Знайшла собі роботу в кавярні раз підмінила подругу, та швидко втекла, і з того часу Лада кожного дня по чотири години мила підноси, розливала каву і рахувала, скільки вистачить на житло.
Батьки переймались, та стояли на своєму.
Вона навіть вечеряти не повертається, Андрійку. Голодна ж, мабуть. Ми її так виховали журилась Уляна.
Перетерпить. Зрозуміє, що у родині треба допомагати. Перезросте свій гонор.
І на третій місяць цієї родинної тиші Лада промовила:
Добре, вважайте, шантаж вдався. Не витримую після пар на підносах працювати а платять копійки. Я погоджуюсь сидіти з Сашком. Кілька разів на тиждень, по три години. Віднині це моя робота. Ну й гроші за квартиру, оце відклала, скільки змогла.
Вона поклала на стіл десять тисяч гривень. Більше не було можливості.
Ладо… Ми не хотіли образити тебе. Ми тебе любимо, не з обовязку, а від щирого серця. Дай нам хоч трішки цієї любові у відповідь. Участю.
Зрозуміла. Пробачте і вперше сама обняла їх обох.
