Тя хатинка відразу сподобалася мені. Невелика, затишна, меблі скрізь радянські, навіть стенка чехословацька з кришталем була. Килим на стіні, чайник злегка задимлений на плиті, та холодильник «Минськ» старий у кухні. Ще й радіо в кімнаті висіло. Старе радіо, звідки «Промінь» лунав. Так тепло лунав. З тріскотінням, з легким шипінням, зі старими піснями. Телевізора не було, та я й не сумував.
Прийду додому після роботи, радіо голосніше зроблю, та на кухні чайник на вогонь поставлю. Потім наливаю окріп у глечик, вдихаю пару ароматний і стою біля вікна, на вулицю дивлюся. Радіо базікає, а я на вулицю дивлюся. На небо темно-синє, на бліді й розмиті цяточки зірок, на місяць щербатий. І мовчу. З ким мені розмовляти? Один я в цій хаті жив. Так і жив, поки з новим сусідом не познайомився. Олесем його звали. Лесиком. Гарний хлопчина.
Я тоді з роботи повернувся дуже пізно. Цілий день біля верстата, аж спину ламало, а ноги ватні стали. Заходжу на кухню, а він там сидить. Лесик. Сидить і дивиться на мене. Я спершу обуритися хотів, та ременем його причіпити, а він як подивиться на мене очима своїми блискучими, так я й опустив руку. Чайник на вогонь поставив і поруч сів. Я на нього дивлюся, а він на мене. І не йде. Просто мовчить.
Налив собі чаю, печиво з пакета дістав і на стіл поклав. Лесик аж шию витягнув, як побачив солодощі. Я йому одну печивину простягнув, а він понюхав, чемно відвернувся і сидить, радіо слухає. Послухали ми новини, дізналися, що в світі діється, а потім я спати пішов. Лесик на кухні лишився, радіо слухати. Тільки вранці десь подівся. По справах своїх, мабуть. Мене ж робота чекала та верстат вірний, а чим він займався, я й не знав. Він лише ввечері повернувся, коли я додому прийшов і на стіл сумку з магазину поставив. А там в’ялена плотва, бідон з пивом холодним та печиво вівсяне. Так і стали разом жити. Я й Лесик.
Прийду я додому, пиво з бідона наливаю, плотву чищу і сиджу з Лесиком балакаю. Він не пив, куди йому. Лише слухав і мовчав. Тільки іноді, коли я занадто розпалювався, починав по кухні ходити. Туди-сюди. Походить, заспокоиться і знов до столу. Сяде і дивиться очима своїми блискучими. Слухає. А мені добре. Виговорився, вилив із себе всю гіркоІ так ми з Лесиком, Зіною та Лизою жили, наче ніколи й не було тих самотніх вечорів, коли лише радіо та тіні на стіні сунулися за мною по кімнаті.
