Коли баба Катя захворіла, то раптово виявила, що не має вдома й скибки хліба. Вона довго роздумувала як краще попросити у сусідів купити їй хліба, а потім вирішила, що все ж краще без хліба їсти суп, аніж чекати допомоги від сусідів.
Баба Катя вперше потрапила у такі життєві обставини. Хворіла вона тепер часто і не могла навіть до магазину самотужки дійти. Тому пенсіонерка попросила сусідку сходити по хліб та молоко для неї. З сусідкою вона говорила ще вранці і весь день чекала на неї, прислухалась щоб не пропустити стукання у двері чи телефонного дзвінка. Вже думала сама сходити до сусідки, але була ще дуже слабка і не дійшла б. Лише наступного дня сусідка принесла бабі Каті молоко та хліб. А старенька зі здивуванням для себе виявила, що вчора весь день нормально прожила і без цих продуктів.
Так баба Катя затіяла дивну гру, де уявляла себе сильною та незалежною, і намагалась жити без прошеної допомоги інших. Така нехитра гра раптово зробила її життя більш цікавим і простим.
Наприклад, того місяця у пенсіонерки вкрали гаманець, де лежала майже вся її пенсія. На мізерний залишок коштів баба Катя купила собі борошна, гречки, трохи цукру і чай. Звичайно, що старенька могла б попросити допомоги у своїх дітей, але так вона б порушила правила власної гри. І цілий місяць вона перебивалась тим, що мала. Часом пекла якісь коржики, варила крупи і макарони, які були. Навчилась заварювати чай по кілька разів, аби на довше вистачило.
Діти, які зрідка відвідували матір, здивувалися чому вона так різко схудла, хвилювалися про її здоров’я. Однак баба Катя навіть тоді не попросила у них допомоги, аби не звалювати свої труднощі на них. Вона не хотіла бути тягарем для когось, тому вважала, що краще ледь-ледь доживати свій вік, аніж жити з думкою, що ти комусь щось винна.
Це правило вона вигадала не у старості, вона дотримувалась його усе життя і дітей своїх вчила — не треба просити допомоги, аби не бути винним комусь протягом всього свого життя.
А вам імпонує таке правило?
