Оленко, ти де там знову поділась? Принеси ці огірки вже нарешті! Чи довго ще чекати?
Я відчув, що починаю втрачати терпіння, якщо вже й підвищив голос. Але моя Оленка в цей момент була повністю зайнята своїми справами. Вона зосереджено фарбувала ліве око, періодично зупиняючись, щоб помилуватись результатом роботи новою, недешевою українською тушшю. Праве її око, проведене підведенням і тінями, які подруга Надійка радила використовувати лиш на світський вечір, стало завбільшки вдвічі більше, ніж природою дано, і, правду кажучи, трохи лякало. Та зупинятися Оленка й не думала.
Дивитись на огірки, що вже годину замочуються в тазику у ванній, їй було взагалі не до того.
А вся метушня почалася з того, що минулого тижня я, її чоловік Ігор, який зараз порався на кухні та закривав огірки на зиму, раптом сказав їй із чистого неба:
Оленко, я хочу, щоб ти стала справжньою жінкою!
І простягнув їй свою банківську картку, на якій накопичувалася заначка за весь рік.
Оленка мало не зомліла. Перша думка зчинити сварку. А як же інакше?! Якщо я так довго приховував якусь суму, значить, зарплату не всю віддавав, може, ще й щось задумав. Тут і на голову налізуть усілякі підозри: що та як, навіщо, й для чого? Довіряти не можна нікому, навіть рідному чоловікові!
Проте друга думка прокралась одразу ж за першою. Оленка, губ не встигнувши розкрити, присіла на кухонний стілець і забула про борщ, який уже виривався з каструлі на плиті.
Що значить справжня жінка? лише й вирвалось.
Це було ох і було! Хотілося гепнути всім на світі, особливо новеньким сервізом від свекрухи Людмили Семенівни, про який Оленка мріяла майже все життя. Він був такий дорогий, що снився ледве не щоніч. І ось свекруха взяла й подарувала! А коли Оленка розплакалася, перебираючи тарілки, та посміялася лише:
Ой, Оленко, така ти наївна, пригорнула. Для тебе я все зроблю, лиш живіть щасливо.
Чого така щедрість не пояснила. Обняла і нас, і онуків, і мерщій поїхала додому господарство, казала, без неї пропаде. До гостей була сувора та коротка.
Оленка не перечила возила дітей до бабусі на вихідні, старалася, щоб ті були чемні, і завжди шукала, чим би порадувати літню жінку, яка прийняла її в родину без жодних докорів.
А докоряти могли за що. Бо коли навіть свої рідні наввипередки шукають, до чого причепити, що тоді казати про свекруху майже чужу, яку востаннє бачив до весілля? Тоді я вперше привіз Оленку знайомитись до мами. А вона сиділа в машині, не наважуючись вийти, то на сина задивлялася, то в мене питала:
Може, не треба? Що сказати? А як вона мене прожене? З дитиною на руках?!
Чого це? дивувався я.
Коли я Андрійка народила, мене з хати вигнали. Зганьбила! кричали. Ти думаєш, твоя мама мене обніме й прийме? Ох, Ігорю, життя воно отак не працює!
То ти не поспішай з висновками. Може, ще й здивуєшся.
І здивувалася. Людмила Семенівна зустріла стримано а потім простягнула руки:
Даси потримати? Я його в себе в кімнаті покладу. Видно ж, змучився з дороги
І Оленка, сама не знаю чому, віддала дитину. Той навіть не протестував, притиснувся й заснув.
Згодом, коли Андрійко навчився говорити, одразу став кликати свекруху баба Люда. Вона й не опиралась цим відразу переконала Оленку у своїй доброті.
Оленка, до речі, стала мамою рано у вісімнадцять. А про батька хлопчика знало все село. Вирував скандал: чи Олена з Сашком Козаком житиме, чи так, як усі інші до неї, поки не набридне. Про Сашка ходила недобра слава, і Оленка про це знала, обходила його десятою дорогою.
Та Сашко вмів знайти потрібне слово та запасти у душу, як той бурян, не вирвеш. А як не вдавалось по-доброму робив так, що дівчата лише мовчки плакали в подушку.
Та Оленка мовчати не стала.
Якось поверталася з міста, де була навідати тітку, затрималася. Транспорт пішов лиш до сусіднього села. Далі пішки.
Сашків Жигуль підїхав, ще не дійшовши до нашого двору.
Оленко, сідлай, підвезу!
Ні, дякую, сама дійду спробувала відмахнутись Оленка, та вже було пізно.
Додому повернулася з розірваною сукнею і сльозами. Мама спала вона зайшла в баню й до ранку плакала, вимиваючи руки і слюняві сліди. Лікар попередив: матері нервуватись не можна серце слабке.
Оленка все зносила мовчки. Мама так і не дізналась. Через кілька місяців померла уві сні, залишивши дочку зовсім саму.
Тітка, що зявилася допомогти, лиш відмахнулась:
Сама наробила сама й вигрібай! Чого одразу в поліцію не пішла?
Оленка й не одразу допетрала, що це вирок. А як дойшло сама до дільничного пішла.
Олено, чому ж ти одразу не сказала? схопився той за голову. Я йому покажу!
Сашка посадили. Та виявилось: по селі семеро дітей від нього росте, матері теж спершу мовчали, а потім, надивившись на Оленку, заговорили.
Мати Сашка прокляла мою Оленку, як суд вирок оголосив, прямо посеред села плюнула під ноги, аби дитина хворою народилась чи вмерла.
Та односельці Оленку не залишили. Дали допомогу і по господарству, і дитячу колиску, і одяг. Коштами, що лишилися від мами, Оленка розпоряджалася обережно розуміла, що сама має сина піднімати.
Та тільки втихомирилась, як звідкись виринули дядьки маминої хати захотіли. Просто сказали: продаємо, ось шматок тобі й досить. Тут нічого не купиш мусиш їхати до міста.
В селі все ж допомогли: сусід дільничний підказав, де жінка продає половину доброго дому, сам познайомив із Тетяною Петрівною. Тетяна зразу попередила: ти спокійна і я допоможу малому, бо на дітей у мене серце мяке, але безлад не терплю.
Оленка швидко влаштувалася в магазин продавцем товаришка Тетяни роботи підкинула.
Саме в магазині Оленка й познайомилась зі мною. Я приїхав до мами допомогти, а мене відправили щось купити до крамниці. Поки розмовляли, Оленка виклала про себе все і про Андрійка, і про хазяйку, і про минуле… Хоч ніколи говіркою не була.
Я не перебивав, а потім пішов, уже знаючи, що ці вишневі очі не дадуть мені спокою.
Повернувся до Оленки я теж не одразу. Бо як розповісти про своє життя? Моя дружина, гуляка, раптом зникла серед ночі, лишивши двох дітей меншому тоді було три місяці. Мамі не допомогли її турботи доглядала хворого тата.
Я не знаходив слів, тож ходив поруч магазину, а зайти боявся.
Оленка й тут не здалася допитала в Тетяни Петрівни все про мене. І як я наступного разу увійшов:
Скільки твоєму старшому?
Три роки, кажу.
А меншому?
Рік.
Як моєму Андрійкові.
Олено
Познайом мене з дітьми. А там видно буде.
Так і зійшлися ми.
Весілля святкували тихо, родинно. Потім до моря з дітьми, і Оленка тішилася не менше за малечу. Такого не бачила від народження.
Щастя далося нелегко. Страшно згадати, як старший син захворів Оленка два місяці з ним у лікарні, молодших на свекруху залишила. Потім повернулась біологічна мати хлопців вимагала забрати дітей. Але Оленка не здалася все зробила, щоб стати мамою офіційно.
Мати до суду не чекала знову втекла, а моя мама, обійнявши Оленку після вироку суду, сказала тільки:
Тепер я за дітей абсолютно спокійна.
Роки йшли, діти росли, а Оленка залишалася такою ж тиха, усміхнена, трішечки обережна, завжди доброзичлива Але все село знало: лиш зачепи її сімю піде в бій, мов ластівка-мати.
А тут тобі на не жінка вона?!
Тієї ночі, як я дав їй банківську картку, Оленка не спала зовсім крутиться, до дзеркала підходить, себе розглядає. Питає себе: що зі мною не так? Мене чіпати не стала, образилася. Вранці, відправивши дітей у садок і школу, пішла до подруги Надійки:
Надю, що робити?!
А Надія така ж, як і вона простодушна та щира. Вирішили шукати розумних порад у жіночих журналах: щоб бути справжньою жінкою, треба й доглядати себе, й правильно одягатися, й гарно фарбуватись, і все на світі робити по науці. Інакше ти ніхто і навіть бантика нема з боку!
В магазин вони мерщій за новою косметикою, нічною сорочкою й туфлями такими гарними, що боялася з коробки дістати, аби діти не зіпсували.
Та я про її нову жіночність нічого не оцінив.
Я щойно закінчував колотити маринад, коли до ванної увірвався й Оленка з переляку тицнула собі пензлем прямо в око!
Олено, тобі що?! я кинувся, а вона на одній нозі скаче, скривившись від болю, при цьому намагаючись стерти сльози, що ручаєм котяться по щоках.
Це все ти! прошипіла, ображено зиркаючи й намагаючись змити макіяж. Справжньої жінки захотів?! А я тоді хто?
Я обійняв її, притримав:
Почекай, дурненька! Дай я допоможу.
І доки обережно протирав її обличчя, говорив:
Я, може, й баламут, але ти й сама хороша. Я ж слів підбирати не вмію, а ти вже собі надумала, ще й на мене образилася!
А навіщо дав мені ті гроші й сказав, що я не жінка?
А тому, що, поки ми з тобою живем, нічого собі не купувала все дітям чи мені. Маму мою й ту балуєш, а себе ніколи! Так не годиться! От я й подумав: дам тобі грошей, а ти купиш усе, що захочеш як ті жінки, що в місті ходять по магазинах і не думаючи витрачають.
Оленка зайшлася сміхом так, що аж зупинитися не могла. А діти, не зрозумівши, що сміється, а не плаче, вчинили такий галас, що всіх довелося обіймати й заспокоювати.
Увечері, коли всі нарешті спатимуть, Оленка вийде на веранду, підніме до неба чисте після вмивання обличчя й тихенько засміється, пригадаючи нинішню плутанину.
Усе! Останніх вклав спати! вийду слідом, сяду біля неї на сходи.
Гарно вкрив?
Та ти що! Огірочки будуть пісня!
Добре, бо мені вони ой, як скоро знадобляться, посміхнеться й покладе мою руку собі на живіт.
Та ти ж мовчала?! ахну, обнявши її.
Та як скажеш? В тебе то огірки, то ще щось. На мене, бідну, часу не знаходиться.
Хотіла ще щось сказати, але я не дам. Поцілую її щоб памятала: жінці не варто забувати про себе. Потім пригорну міцніше, аби знала своє місце біля самого серця, де дихає душа.
