Коли я навчався у сьомому класі до нас приєднався новий однокласник. Ви б бачили, яким він був смішним. Низького зросту, не повний, а більш худорлявий. В окулярах, з дивною стрижкою в радянському стилі, в такому ж одязі – дешевому, але охайному і з великим старим рюкзаком із шкірозамінника. З таким портфелем ще мабуть мій батько до школи ходив.
Нового однокласника звали Василь. Справді, він був ще той Васінька. Адже ходив заправленим і найсмішніше, що він одягав шкарпетки під босоніжки.
Майже весь клас з нього глузував. А у мене він викликав добродушну посмішку.
Василько переїхав до міста з бабусею і дідусем. Його батьки 3аrинули в авт0катаcтр0фі коли він пішов до першого класу. Так він жив у селі з батьками мами, там же й вчився. Коли Василеві бабуся і дід більше не мали сил працювати на городі, вони з хлопчиком перебралися до міста. У квартиру, яка залишилася Василеві від батьків. У село їздили на вихідні.
Василь дуже старанно вчився і був надто слухняним. Одразу ж можна було помітити воєнний характер його діда у вихованні. Хоча з нього і постійно глузували, — ми подружилися. Сиділи за однією партою і жили у сусідніх під’їздах.
Вася допомагав мені із навчанням, бо я ніколи на нього не мав часу і охоти, а я навчав його грати у футбол. Пізніше ми закінчили школу і вирішили разом вступити на навчання.
Чесно кажучи, я б і школу не закінчив без допомоги Василя, не те щоб інститут.
Ми були справжніми друзями, рідними людьми, майже братами.
Пізніше ми разом пішли до автошколи і до спортзалу. Навчилися спочатку керувати легковими автомобілями, а пізніше і вантажними – такими як у далекобійників. У спортзалі ми виплескували усю енергію і любувалися красивими дівчатами.
Невдовзі відкрили власну логістичну компанію, яка спеціалізується на перевезеннях. Розум Василя і моя смикалка та підприприємницький характер допомогли нам успішно розвивати її. Ми почали гарно заробляти. Здійснювали вантажні перевезення по всій країні, потім розширилися. Ми найняли десяток працівників і почали здійснювати рейси і до сусідніх країн.
Василь повністю забезпечує бабусю і діда, зробив сучасний ремонт в квартирі і навіть подарував дідові автомобіль на ювілей 70-ть років.
До речі, про зовнішній вигляд і стиль Василя – він повністю змінився, його не впізнати. Спортзал перетворив його тіло на накачаного і рельєфного хлопця. З одягом ми також попрацювали, і я вам скажу, що у Василя чудовий смак. Він навіть познайомився із дівчиною і перебуває у серйозних стосунках.
Минулого літа у нас була зустріч однокласників – десять років після школи. Мене впізнали одразу, а от Василя абсолютно ніхто не впізнав. І він сам не зізнавався хто ж він. Дівчата-однокласниці лише перешіптувалися, що це за такий красень зі мною прийшов.
Довго тримати інтриги ми з товаришем не стали і відкрили таємницю, що це наш однокласник, з якого всі насміхалися і глузували протягом всього часу навчання в школі – Василь. Більшість наших однокласників хлопців, які колись були модними і крутими, і які найбільше ображали мого друга – ніким не стали. Точніше стали звичайними роботягами, які полюбляли випити. А от Василь…
Звичайно ж ніхто не повірив, що той маленький невдаха в окулярах міг стати таким красивим і успішним чоловіком. Дівчата не могли надивитися на Василя, а я радів, що ми стали справжніми друзями ще давно в шкільні роки.
