Сперше кава, потім ти
Оленко, уяви, я придумав! Сашко влетів у кухню з очами, що горіли, як у фанатика. Стартап. Геніальна ідея! Платформа для доставки всього від шкарпеток до шаурми!
Це ж вже є, ледачим тоном сказала Оля, розмішуючи вівсянку.
Але в нас буде інакше! він драматично показав на стелю. Розумна доставка зі штучним інтелектом! Алгоритм буде передбачати, що тобі треба, і привозити ще до замовлення!
Тобто вгадувати бажання?
Саме так! Це революція.
І де ти збираєшся це робити?
Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, кажеться.
Сашку. У мене теж «коворкінг». Він називається робота. І в мене дедлайн.
Котику, ми одне одному не завадимо. Я вже покликав хлопців вони в темі. Буде класно!
«Хлопці» виявилися чотирма.
Наступного дня о 9:00 Оля вийшла на кухню і завмерла.
За столом сиділи троє хлопців і одна дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Кава пахла, як на ярмарку баристів, ноутбуки зайняли весь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Зростання гіпотез від мінуса до мрії».
Доброго ранку! сказав один із бородатих.
Я тут живу, відповіла Оля.
Круто! Ми теж. Ну, майже, підморгнув Сашко. Знайомся, це Валерій, Павло, Марічка і Олег. Вони основа команди!
Надовго?
Поки не злетимо.
А якщо не злетите?
Немає «якщо». Тільки «коли».
Оля наливала каву, але виявилося, що в кавомашину хтось засипав матчу. У чайнику плавала чиясь бомбочка для ванни судячи з запаху, апельсин і тривога. Молока не було. Зате стояла банка кокосового.
Вона повернулася до спальні і зачинила двері.
Робочий день починається… пробурчала вона. В пеклі.
Наступного дня Оля відкрила ноутбук і надягла навушники. Через хвилину стук у двері.
Оль, ти не бачила зарядку від Макбука?
Ні.
А можеш трохи тихіше друкувати? У нас брейншторм.
Це клавіатура. Вона призначена для друку.
Просто ми зараз думаємо, як монетизувати гіпотезу про доставку сирників до сніданку.
До сніданку? А зараз що?
Підготовчий етап!
Через тиждень Оля відчула, що її дім тепер коворкінг, а вона нежаданий гість.
Марічка сушила білизну у вітальні. Валерій без дозволу міняв налаштування роутера. Олег проводив зустрічі з клієнтами прямо на кухні. А Сашко був у захваті:
Ми на межі прориву! Нам треба лише кілька кейсів і трохи реклами!
І особистий простір. Трохи. Зовсім крихітку, сказала Оля, наливаючи каву зі своєї чашки, в яку тепер хтось сипав чіа.
Ти просто не звикла до творчої енергії!
Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не офісом з мятним освіжувачем і однією зарядкою на всіх.
Коли в пятницю Марічка зайшла в душ з телефоном і вела зустріч на тлі кахлів, Оля вирішила: досить.
Спершу невинно.
Вона «випадково» вимкнула Wi-Fi. Через пять хвилин до неї постукав Валерій:
У тебе інтернет працює?
Ні, мабуть, у провайдера збій.
Прямо зараз? У нас презентація!
Буває. Може, всесвіт проти.
Наступного дня Оля змінила пароль. Назва мережі стала «Тиша_і_спокій». Сашко в паніці бігав із ноутбуком:
Хто змінив? Це саботаж!
А може, знак?
Оль, у нас була зустріч з інвестором! Він не зміг зайти на Zoom!
Може, тому що ви у вітальні, а не в офісі?
Це дім мрії, а не офіс!
Тоді чому я в ньому як орендар?
У понеділок сталося неминуче у Сашка зірвалась угода. Інвестор «не відчув професійного підходу», особливо після того, як з ванної на фоні вийшла Марічка у рушнику і закричала: «Хто вкрав мій шампунь?!»
Сашко увійшов у спальню мовчки. Сів на ліжко. Зняв капці.
Ми провалились.
О, ти помітив? Оля закрила ноутбук. Я вже думала, ти в цьому чаті назавжди.
Я хотів побудувати бізнес
А побудував гуртожиток. З атмосферою диттабору і дієтою з батончиків.
Це був поганий план?
Це був твій дім. Але я в ньому розчинилась.
Чому ти не сказала раніше?
А ти б почув?
Він мовчав.
Я подумав, тихо сказав він, може, знімемо офіс?
Ти подумав?
Так. І почнемо по-дорослому. З командою, але без «шумних брейнштормів» на моїй тостерній панелі.
А чайник?
Куплю новий. Особистий. З охороною.
І кавомашину?
З паролем.
А роутер?
Слово честі.
Через тиждень вітальня знову стала вітальнею. Марічка переїхала до коворкінгу. Валерій знайшов роботу в «нормальній компанії». Олег поїхав до Львова. Павло зник.
Сашко зняв кабінет у бізнес-центрі «Бджола» і гордо надіІ коли через місяць до них завітав той самий Олег з ідеєю спільного коворкінгу, вони просто переглянулись, посміхнулись і сказали: «Спочатку кава, потім ти».
