«Спочатку постаріла, тепер ще й захворіла! Все, подаю на розлучення!» – кинув чоловік, роздратовано хлопнувши дверима. Він навіть не підозрював, наскільки сильно помилився…
Оксана сиділа за кухонним столом, стискаючи телефон у руках. Голос у трубці повідомив їй таку несподівану новину, що на мить світ навколо зник. Думки метушилися в голові, але жодна не складалася в чіткий план.
Що робити? Це питання билося всередині, але відповіді не було. Ділитися з кимось своїми переживаннями Оксана не хотіла – давно зрозуміла, що люди рідко щиро радіють чужому щастю та ще рідше співчувають у біді. Слова – одне, а що на думці – невідомо.
Колись вона могла розповісти все батькам. Вони були її опорою. Але тепер їх не стало, і Оксані бракувало їх як ніколи. Чоловік? Колись вона довіряла йому, але останнім часом помічала, як він став холоднішим. Частіше жартував про вік, натякав, що осінь життя підкралася надто швидко. То статтю в інтернеті процитує про те, що жінки старіють швидше, то вкінці докорять, що вона перестала слідкувати за собою.
Але Оксана не розуміла, у чому змінилася. Як і раніше ходила до перукарки, сама робила манікюр після невдалого візиту до салону, купувала стильний одяг. Звичайно, роки залишили слід, але ж і чоловік не молодшав. Інші пари їхнього віку гуляли, тримаючись за руки, сміялися, будували плани. А Оксана все частіше залишалася сама – чоловік затримувався на роботі, і вона добре розуміла, що ці «затримки» мали зовсім інше пояснення.
Ділитися сумнівами з дітьми вона не хотіла. Донька нещодавно вийшла заміж, готувалася стати матір’ю, а син навчався в іншому місті. Оксана вирішила їх не турбувати. Але одне вона знала точно – з чоловіком треба поговорити. Нехай скаже прямо, чи лишився в ньому ще той чоловік, у якого вона колись закохалася.
Ввечері вона зустріла Івана з роботи з серйозним виразом обличчя.
«Щось сталося?» – здивувався він, помітивши її погляд.
«Так,» – Оксана глибоко зітхнула, підбираючи слова. «Мені поставили невтішний діагноз. Скажи, якщо мені знадобиться допомога, чи будеш ти поруч?»
Іван занервував.
«Який діагноз?»
«Це неважливо,» – відповіла вона. «Важливо, чи залишишся ти зі мною, якщо мені стане тяжко?»
Чоловік видихнув, провів рукою по обличчю та сів у крісло.
«Оксано, розумієш… Ти сама дала мені привід поговорити. Я давно хотів, але все відкладав. Коротше, я йду. Ти постаріла надто рано, а тепер ще й хвороба… Вибач, але я не готовий доглядати за тобою. Мені ще жити і жити, а тут… проблеми. Та й інша жінка у мене вже є. Ти впораєшся, ти завжди впораєшся.»
Він швидко підвівся, пройшов у спальню, склав речі у сумку.
«Потім заберу решту. Лікуйся. Не згадуй лихом.»
Двері захлопнулися, і Оксана залишилася сама. Вона не плакала. Лише втомлено посміхнулася: «Що й потрібно було довести.»
Минуло кілька днів. Оксана сиділа біля вікна, розмірковуючи, що робити далі. Задзвонив телефон. На екрані – номер сина.
«Мамо, ти вдома?» – бадьоро запитав Андрій.
«Так, звісно. Коли приїдеш?»
«Ось у чому сюрприз! Мене відправляють на практику до нашого міста! Уявляєш?»
Оксана розсміялася.
«Ось це подарунок!»
Вперше за довгий час їй стало легше на душі.
За тиждень Андрій вже був вдома. Того ж вечора Оксана вирішила поговорити з ним.
«Андрійку, я дізналася дещо важливе…» – почала вона. «Мені нещодавно подзвонив нотаріус. Уявляєш, виявилося, що я була не рідною дочкою своїм батькам. Моя справжня мати покинула мене немовлям і поїхала за кордон із заможним чоловіком. Недавно вона овдовіла, знайшла мене через детектива, але не встигла – загинула в авіакатастрофі. Тепер мені пропонують вступити в спадок.»
Андрій присвистнув.
«Оце поворот! А ти сумніваєшся?»
«Так. Я не знаю, як до цього ставитися. Вона відмовилася від мене, а тепер я маю прийняти її гроші?»
«Мамо, якщо ти відмовишся, все дістанеться невідомо кому. А так… Ти будеш забезпечена.»
«Ти правий. Але я навіть не знаю, з чого почати. Мови не знаю, закордонного паспорта немає…»
«Ми все владнаємо,» – впевнено сказав Андрій. «Я знайду юриста, який допоможе.»
За кілька днів Оксана стояла біля трапу літака в незнайомій країні. Поряд – її супроводжуючий, Володимир, досвідчений юрист, який знав усі тонкощі справи. Він виявився не лише професіоналом, але й цікавим співрозмовником.
«Оксано, знаєте, я не відразу погодився на цю роботу. Але щось підказало, що зустріч із вами буде важливою,» – зізнався він.
Вона усміхнулася.
Вони оформили документи, але продаж нерухомостЗа кілька місяців Оксана зрозуміла, що справжнє багатство – це не гроші, а люди, які люблять тебе без умов.
