Завітання молодшого сина
Олена не могла відірвати погляд від вивіски «Операційна». Букви розмивалися від довгого очікування, а серце стукало, ніби на марафоні. Олена безперервно теребила в руках улюблену іграшку Сава, свого чотирирічного молодшого сина: пластмасовий червоний трактор з ковшом. Сава спочатку мріяв про синій трактор, як у мультфільмі, та з часом приховав своє приречене на природу серце в цій, подарованій дорогим татом, іграшці.
Нарешті за мутними склом виник чоловічий силует, двері широко розчинилися, і в коридор увійшов втомлений лікар. Олена підскочила, немов коник, і кинулась до нього.
Докторе, як? Як пройшло? Як Сава?
Лікар винуватимою головою опустив маску.
Олено Петрівна, я шкодую Ми зробили все, що могли
***
Олена лежала на ліжку сина, згорнувшись клубочком. Подушка ще зберігала аромат Сави. На дзеркалі навпроти залишився відбиток його запачканих печивом ладоньок. Як добре, що вона не встигла вичистити дзеркало тепер його вже ніколи не потрусить. І ніколи не схилить свою втомлену головку на подушку.
З обвітреної щічки Олени скотила ще одна солона сльоза. Туга спалювала її серце зсередини, здорове, бо у Сави його не було. Старший син, Матвій, був здоровий і вже майже самостійний йому 18 і він навчається в університеті. А Сава
Несподівана радість, яка перетворилася на гірку печаль. Усе обстеження вказувало, що все гаразд, і лише перед пологами випадково виявили складну ваду серця При радикальній корекції щось пішло не так, і тепер його вже немає
***
Олена закрила очі, занурившись у тривожний сон. І знову, як і у всі останні дні, вона опинилася на сонячній галявині, посипаній різнокольоровими ароматними квітами всіх форм і розмірів. У далечині стояв її Сава, усміхаючись незмінною усмішкою, у улюбленій сорочці з машинками. У руках у Сави був великий букет ромашок.
Сава! Синку! вигукнула Олена, та Сава, ніби не чуючи її, задумливо перераховував пелюстки ромашок.
Олена бігла по цвітучому полю, розкинувши руки для обіймів. Але скільки б вона не бігла, Сава не підходив ближче. Навпаки, він все більше віддалявся. Олена кричала від розпачу, тягнула руки, та не могла досягти цілі. Раптом Сава підняв очі, усміхнувся і розтанув у повітрі. Лише хмара ромашкових пелюсток повільно спускалась на землю
Олена добігла до місця, куди впали пелюстки, і подивилась під ноги. На зеленій траві акуратно складені білими пелюстками стояли якісь букви адреса.
***
Олена прокинулася від телефонного дзвінка. На екрані смартфона мерехтіло імя Матвія.
Так, синку, хрипко відповіла Олена.
Мамочко, я сьогодні приїжджаю, приготуй щось!
Олена натягла усмішку. Три місяці пройшли відтоді, як Сава пішов, а старший син ще живий. Пора хоча б спробувати взяти себе в руки і жити далі.
Звісно, синку, що ти хочеш? Підсмажити млинці?
Круто, мамо! Чекай, я вже в автобусі, скоро буду!
Матвій намагався приїжджати кожну неділю, аби розвеселити маму і тата. Він розумів їхню біль, бо і в його серці боліло через втраченого братика. Але життя йшло далі, і треба було пережити горе разом. Ось і все сімю.
Олена через силу підстала і попрямувала на кухню. Відкрила холодильник, розшукала полички, і виявила, що молока немає. Її чоловік Віталій сидів за столом, паюючи якусь мікросхему в ноутбуці. Підняв на Олену погляд і запитав:
Ти щось хотіла? Сходити в магазин?
Матвій подзвонив. Він їде, просить млинці, спокійно сказала Олена, молока закінчилось. Але я сама схожу, трохи прогуляюсь.
Віталій здивовано підняв окуляри. «Оживе трохи!» подумав він.
Олена повільно одяглася і вийшла з дому. Легкий весняний вітер ласкаво дув у обличчя. Співали пташки, гілки дерев набули салатових відтінків, готових скоро розквітнути молодою, соковитою листяною. Природа прокидалася після зимової сплячки. Олена зітхнула: «Ох, не побачила я Саву в свою пяту весну!».
Відкидаючи хмурі думки, вона рушила до магазину.
***
Взявши з полиці молоко, улюблені цукерки Матвія, хліб і курку, Олена рухалась до каси. Раптом з суміжного ряду, за стелажами, пролунало знайоме сміху. У грудях у Олени все стиснулося від туги: так сміявся її Сава. Вона кинулася в бік, звідки почувся сміх, й побачила лише дитячу фігурку, сховану за ящиками. Олена, розуміючи, що це неможливо, все ж пішла за фігуркою, збиваючи картонну вивіску з рекламою акційного товару.
Випрямившись, підняла вивіску і застигла: на білих фоні червоними літерами було написано той самий адрес з її сну.
Сава, що ти хочеш сказати? прошепотіла Олена.
Додому Олена повернулася, розмірковуючи, що це не випадково. Сава щось хоче донести, але що? Треба подивитися адресу в інтернеті. Але не сьогодні. Сьогодні приїде її єдиний тепер син, і треба зустріти його належно, тримати себе в руках.
***
Вечір пройшов надзвичайно тепло і приємно, Олена навіть знаходила сили посміхатися, слухаючи студентські історії сина. Матвій смакував домашню страву, а Олена і Віталій з усмішкою спостерігали за ним: він їхній «перевід», тепер єдиний ребёнок. Нарешті всі розійшлися по кімнатам, ніч повністю охопила будинок.
Втомлена насиченим днем, Олена швидко заснула. Прокинулася посеред ночі, чуючи притихле співання з ванної. Серце затупило, дихання перепинилося: голос Сави вона ніколи не сплутала. Він напівав свою улюблену пісеньку з мультфільму про синій трактор
Олена панічно проковтнула слинку, підстрибнула з ліжка і потихеньку пройшла до ванної, намагаючись не шуміти, щоб не спугнути «Саву». Відкрила двері, проте в ванній нікого не було. Сльози потекли по її обличчю.
Чого я чекала? Що Сава раптом зявиться в ванній? Сави більше немає! Це все моя хвороблива уява! розлючилась на себе Олена.
Вона підступила до крану, включила воду і почала митися, намагаючись заспокоїти себе. Пора вже перестати мучити себе! Заради Віталія, заради Матвія! Олена поглянула в дзеркало: її обличчя було блідне, з синяками під очима.
З гніву вона намилила руку і пройшла пінною плямою по склу, не знаючи, навіщо. Піна стікала, утворюючи незрозуміло букви з адресою Холодок пробіг по спині. Олена чітко почула тихий дитячий голосок:
Я чекаю на тебе, мамо
***
Чому не спиш? підвівся Віталій у ліжку, розбуджений світлом екрану ноутбука.
Олена сиділа в кріслі, тримаючи ноутбук на колінах, і пильно вивчала екран.
Віталіку, підйди… Якщо ти відчуєш те ж, що і я, тоді все, що відбувається останні дні, не просто фантазії…
Віталій, скрипя, встиг піднявся і підійшов до дружини. Його серце гучно забилося, коли погляд упав на фотографію маленького хлопчика близько чотирьох років.
Зиновій Єгор, 4 роки підпис над фото. Батьки Єгора загинули в ДТП три роки тому, він виховувався бабусею. Після її смерті пів року провів у дитячому будинку.
Ця адреса переслідує мене останні дні, пояснила Олена, вона передається нам нашим Савою…
Олена розповіла чоловікові про сон, випадок у магазині і про ванну. Віталій, розмірковуючи, твердо сказав:
Олено, ми їдемо
***
Євгенія Миколаївна, директор дитячого будинку, провела Олену і Віталія довгим, світлим коридором установи, постійно обертаючися і без упину пояснюючи ситуацію.
Коли Єгорка потрапив до нас, ми думали, що це тимчасово. Він соціалізований, розвинений, виховувався в добрій сімї, хоч і бабусею. Тричі його намагалися усиновити, та при зустрічі з потенційними батьками він замкнувся і не йшов на контакт. Я не знаю, як це в інших будинках, та совість не дозволяє віддавати дитину туди, куди вона не хоче. Він часто каже, що його мама і тато скоро прийдуть. Останні три місяці у нього зявився уявний друг, якого він називає Сава. І ось цей «Сава» сказав йому, що батьки скоро прийдуть за ним.
Олена і Віталій подивились один на одного. Хіба їхній померлий син вирішив допомогти бідному сироті?
Не знаю, погляньте, познайомтеся. Можливо, ви розтопите його серце, резюмувала Євгенія, розкриваючи двері ігрової кімнати.
Олена відразу впізнала його. Хитрий худенький хлопчина сидів у колі інших дітей, збираючи вежу з кубиків і напіваючи улюблену пісеньку Сави. Єгорка обернувся, кинула кубики, підстрибнув і закричав:
Мама, тато!!! Я знав, що ви прийдете!!!
***
Прискоренню процесу усиновлення сприяла сама Євгенія. Вона була щиро рада, що Єгорка нарешті відкрився до родини Олени та Віталія. До того ж, коли вона дізналася про смерть їхнього сина, її серце розтріскалося ще сильніше. Через місяць Олена, Віталій і Матвій приїхали забрати Єгорка назавжди. Перед виходом хлопчина різко вивернув свою рукоятку з рук Олени і вигукнув:
Мамо, зачекай! він поглянув у кінець коридору, Там Сава, він хоче попрощатися!
Серце Олени знову стиснулося від смутку, та тепер це була світла туга, з розумінням, що нічого не змінити, а треба жити далі. Тепер від неї залежала доля маленького Єгорка, який впустив їх із Віталієм у своє крихке, раниме серце. Вона ніколи не забуде Саву, завжди його любитиме але тепер у неї є ще один малюк, заради якого треба бути сильною.
Єгорка побіг до кінця коридору, зупинився біля вікна, трохи постояв, розвернувся і повернувся до мами, тата й старшого брата. За вікном, з широкого металевого підвіконня, здійнявся білий голуб. Він облетів будинок, кружляв над головами Олени, Віталія, Матвія і Єгорка, і піднявся в небо, розтанувши в хмарах.
