Сонце після дощу…
Оленко, заходь. Я в погребі була, тобі картоплі набрала.
Олена повернула до сусідкиного двору.
Ой, дякую, тітко Маріє! Обовязково поверну.
З чого повернеш? сусідка хитро посміхнулась. Раніше треба було думати, коли дітей народжувала. А Тарас ніколи справжнім чоловіком не був.
Олена проковтнула образливі слова. До зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не проживеш. Та й не вона діти чекали вдома. Тарас, про якого говорила сусідка, був її чоловіком. Колишнім. Бо минулого року він раптом зрозумів, що держава за трьох дітей ні квартири, ні машини не дасть, швиденько зібрав речі й заявив, що в такій злидні жити не хоче. Олена якраз мила посуд і впустила тарілку.
Тарас, що ти кажеш? Ти ж чоловік! Піди на нормальну роботу, де добре платять і не буде злиднів. Це ж твої діти! Ти ж завжди казав, що хочеш багато дітей
Хотів, але не знав, що державі байдуже на багатодітні сімї. А працювати впусту нема сенсу.
Олена опустила руки.
А як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, я не знаю. Чому ти не наполягала, щоб зупинитися на одній дитині? Ти ж жінка, мала розуміти, до чого це призведе.
Вона не встигла нічого відповісти Тарас вискочив із хати й майже побіг до автобуса. Сльози набігли на очі, але тут вона побачила три пари дитячих очей. Старший, Андрійко, цього року йде до школи. Пятирічний Юрко. І їхня зірочка, двурічна Софійка. Олена примушено посміхнулась.
Ну що, хто за млинці?
Діти радісно захвилювались, і лише Андрійко ввечері запитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Вона хотіла щось вигадати, але зітхнула:
Ні, сину
Хлопчик сопів, потім рішуче сказав:
Ну й нехай! Ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.
Олена поверталася з вечірнього доїння, знаючи, що молодші вже нагодовані й у ліжках. І кожен раз дивувалася, як швидко її син дорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, Олена попрямувала додому. «Господи, коли вже потеплішає? Ненормальна зима цього року» Картоплі вистачило б, але один із морозів був таким лютим, що навіть у погребах вона підмерзла. Сусіди, звичайно, жаліли їх. У селі люди добрі, але постійно нагадували, яка вона дурна. А що дурна? Тепер вона не уявляла життя без когось із дітей. Як би важко не було вони справлялися. Нового одягу та іграшок дуже хотілося, але діти не просили. Знають мама купить, як тільки зможе. Цього року вони з Андрійком навіть задумали поставити теплицю. Поки що з плівки, але вже розрахували, скільки банок із огірками та помідорами можна буде закрити на зиму.
Олена перекинула відро в іншу руку і раптом побачила натовп. Для села, особливо в таку пору, і троє людей уже натовп. Вони стояли біля її паркану. Вона ще не підійшла, але вже чула:
Здоровий пес, мабуть, мисливський.
Кабан, мабуть, побив. Не жилець.
Олена глянула туди, куди дивилися люди і ахнула.
Чому ви стоїте? Йому ж треба допомогти!
Люди обернулися.
Оленко, ти що? Подивись на його ікла хто до нього підійде? Та й не допоможеш уже.
Як не допоможеш? Він же вийшов до людей по допомогу!
На снігу лежав величезний пес мисливський чи ні, Олена не знала. Але бачила: у нього серйозно поранений бік. Вона не злякалася, побачивши біль у його очах. Люди посміялися й розійшлися. Нікому не хотілося клопоту.
Олена обережно провела рукою між його вухами.
Потерпи трохи, друже. Зараз принесу ковдру і донесемо тебе додому.
Почувся шелест.
Мам, я приніс ковдру. І ще дверцята від холодильника можна як ноші взяти.
Олена різко обернулася Андрійко стояв із слізьми на очах. Пес стиснув зубами ковдру й тихо заскиглив. Він затих, коли Олена промивала рану. Собаки теж втрачають свідомість від болю і з ним це сталося. Молодші діти спостерігали з дивана, розплющивши очі.
Мам, він виживе?
Андрійко гладив пса по голові. Той раптом відкрив затьмарений погляд.
Він виживе. Ми ж про нього дбатимемо.
Наступного дня на фермі доярки оточили Олену.
Оленко, що в тебе в голові? Навіщо до дітей велику чужу собаку в хату тягнути?
Так-так! Ніби в неї й так не семеро по лавках, яким їсти нічого. І навіщо? Помире ще й кого-небудь загризе!
Олена не стрималася:
У вас своїх проблем не вистачає, чи що? Зіно, Катруся вчора казала, що видерве тобі волосся їй донесли, що твій чоловік до тебе стежками бігає. А тобі, Тетяно, краще за свого Вовка подбай вчора знову пив за магазином, а йому всього чотирнадцять!
Жінки відступили Олена ніколи так не
