Попередження зі сну: історія, що змінила все
Оксана займалася заготовками — квасила капусту, коли раптом почула дзвінок у двері. Її чоловіка, Тараса, вдома не було — він поїхати у відрядження та забрав із собою ключі. У хаті, окрім неї, була лише їхня донечка Софійка. «Хто це може бути?» — пробурмотіла Оксана, витираючи руки та йдучи до дверей.
На порозі стояв хлопчик років дванадцяти. Незнайомець. У чистій сорочці, з рюкзаком за плечима, очі — розумні, сповнені чогось важкого.
— Добрий день, — ввічливо сказав він. — Мені потрібен ваш чоловік. Він вдома?
Оксана здивувалася.
— Вітаю. Ні, його зараз нема… А навіщо він тобі? Може, я допоможу?
— Ні. Лише він. Розмова серйозна.
Серце Оксани стиснулося. Вона навіть не знала, що відповісти.
— Я зайду пізніше. Коли він зазвичай буває вдома?
— Він то їде, то повертається… А ти хто взагалі? Що трапилося?
— Поки нічого. Але може статися. До побачення.
Оксана провела хлопця поглядом. Що за дивина? Навіщо її чоловікові ця дитина? І звідки він його знає? Цілий день вона не знаходила собі місця. А ввечері, коли Тарас повернувся, вона одразу розповіла все.
— До тебе сьогодні заходив хлопчик. Років дванадцяти. Сказав, що тобі терміново потрібно поговорити. Більше нічого не пояснив.
— Що за нісенітниця? Я його не знаю. Може, переплутав?
— Ні, він точно назвав тебе. Казав, що йому потрібен саме ти.
Тарас знизав плечима і пішов у душ. А Оксану не полишали тривожні думки. Хто цей хлопчик? Може, це… його син? Невідомий, позашлюбний? У Тараса ж були раніше інші жінки… В голові мелькнуло одне ім’я — Мар’яна. Колись Тарас ледь не одружився з нею. Може, вона завагітніла? І нікому не сказала?
Наступного дня вона обережно запитала:
— Тарасе, а пам’ятаєш ту, з якою ви майже одружилися? Як її звуть?
— Оксанко, навіщо це? Забув і знати не хочу. Мар’яна.
— Просто цікаво. Ти ж знаєш про мого колишнього, а я про твоїх — майже нічого.
Оксана тут же почала шукати Мар’яну у соцмережах. Але прізвище, мабуть, змінилося, й нічого не знайшлося. Залишалося чекати, чи з’явиться той хлопчик знову.
Через кілька днів Тарас повідомив, що їде у відрядження.
— У сусіднє місто. Ніхто не хоче, а шеф наполіг, щоб їхав саме я.
Оксана насторожилася. Тарас давно не їздив у відрядження. Чомусь їй не давали спокою слова хлопчика: «Може щось трапитися». Інтуїція кричала — щось не так.
І ось, напередодні від’їзду Тараса, той самий хлопчик знову постукав у двері. Оксана швидко запросила його всередину.
— Слухай, скажи мені, що ти хотів йому передати. Я його дружина. Я обов’язково все розповім. Як тебе звуть?
— Андрій. Розумієте… Мені мама уві сні наказала, щоб я терміново передав вашому чоловікові — йому не можна їхати. Інакше його не стане.
— Андрію, що ти таке говориш? Яка мама?..
— Моя мама померла п’ять років тому. Але вона мені сниться. І завжди попереджає. Бабуся каже, ми з нею зв’язані… Вона дуже мене любила. Я батька ніколи не бачив. А маму — лише на фото. Але недавно вона почала часто снитися. Назвала адресу. Попросила сказати лише йому…
Оксана мовчала. По спині пробіг холодок.
— А ти знаєш, хто він для твоєї мами?
— Ні. Але вона сказала — він не має їхати. Ні за що.
Оксана провела хлопця і, зачиняючи двері, відчула, як у грудях зростає паніка. У містику вона не вірила… Але це було занадто конкретно.
Наступного дня Тарас виїхав. Оксана намагалася заспокоїти себе роботою. А після обіду — дзвінок.
— Оксанко, не хвилюйся… Зі мною все гаразд. Але… Стався дивний випадок.
— Що?! Що трапилося?
— Я їхав. Слухав музику. І раптом прямо на дорогу вийшла жінка. Несподівано. Я відвернув кермо, врізався у відбійник… А машина попереду мене злетіла у повітря. Аварія. Люди загинули… Я мав бути на їхньому місці.
— Боже…
— Я не знаю, хто вона. З’явилася нізвідки. І зникла. Але якби не вона — мене б не було.
Ввечері Тарас повернувся додому.
— Ти не думаєш, що це могла бути… та жінка? Мама Андрія?
— Оксано… Це збіг. Якась містика.
— Ні, Тарасе. Це не збіг. Я відчуваю.
Наступного дня Тарас сказав:
— Я все зрозумів. Я пригадав. П’ять років тому я йшов повз будинок. Там була пожежа. Люди стояли та боялися зайти. А я не витримав — забіг у полум’я. Вивів хлопчика. А його мами вже не було…
Вони вирішили піти за адресою. Їх зустріла бабуся Андрія.
— Так, він живе тут. Це мій онук. Його мама загину— Вона була його ангелом-охоронцем, і тепер я знаю, що кохана людина завжди знайде спосіб попередити небезпеку.
