«Сьомого липня! Невже таке можливе? Просто випадковість. Але ж і імя Андрій. По-батькові та прізвище інші. Адже при усиновленні можуть змінити й імя, і по батькові, і прізвище» Вона довго дивилася на портрет чоловіка, немов намагаючись розгледіти в його рисах щось знайоме.
Кадрова служба міськради оформила документи на нову працівницю. Потім задзвонив телефон:
Іванно Андріївно, зайдіть, будь ласка! Тут ваша нова підлегла.
Незабаром у кабінет увійшла жінка і звернулася до новенької, яка вже переступила поріг зрілого віку:
Ви нова прибиральниця?
Так!
Я завгосп, звуть Іванна Андріївна, представилася керівниця і одразу спитала: А вас як?
Віра, побачивши пильний погляд начальниці, поправилася: Віра Миколаївна.
Ходімо, покажу вам ваші обовязки, вони вийшли з кабінета, продовжуючи розмову. Ви відтепер відповідатимете за третій поверх
***
Віра була щаслива, що знайшла таку роботу. Оглядаючи свої нові володіння, усміхалася:
«До пенсії лишилося два роки. А тут можна й далі працювати. Зарплата вісім тисяч, ще й премії бувають. Хоч з Петром поживемо гідно. Діти давно виросли, розїхалися. Ой, а я навіть не знаю, як нашого мера звуть! Ось буде сором, якщо запитають! Скоро обід. На першому поверсі є стенд із фото керівників. Чому я раніше не подивилася?»
***
Повертаючись із їдальні, вона зупинилася біля стенда і прочитала: «Андрій Васильович рік народження тисяча девятсот вісімдесят третій».
«Ой, та він ще зовсім молодий. Навіть сорока немає», подумала Віра, і раптом їй спало на думку: «Андрій?! 1983 року»
Вона обернулася, ще раз перевірила дату:
«Сьомого липня! Невже таке можливе? Просто випадковість. Але ж і імя Андрій. По-батькові та прізвище інші. Адже при усиновленні можуть змінити й імя, і по батькові, і прізвище»
Вона довго дивилася на портрет чоловіка, немов намагаючись розгледіти в його рисах щось знайоме.
***
Нова робота. Посторонні думки відійшли на другий план.
Увечері вона довго розмовляла з чоловіком. Потім він пішов до своєї кімнати дивитися футбол, а Віра до своєї.
Квартира у них велика, трикімнатна. Діти розїхалися, стало просторо. Чоловік іноді ночував із Вірою, але останнім часом все рідше.
Тепер вона лежала на ліжку, і в голові крутилися думки. Думки про молодість. І про таємницю, яку вона ніколи не розкривала своєму чоловікові.
У неї був син до шлюбу. Його звали Андрій. Тоді їй було лише девятнадцять. Ні грошей, ні роботи. Гуртожиток при училищі не місце для виховання дитини. Вона витримала лише півроку, а потім віддала малюка до дитячого будинку.
Через три роки вона вийшла заміж за Петра. Про минуле вони один одного не розпитували. Незабаром народилися свої діти дві дочки.
Діти виросли. Одна вступила до університету в обласному центрі, там і залишилася. Онуки вже до школи ходять. Друга вийшла заміж і живе в Києві.
Сама Віра так і не здобула гарної професії. Останні двадцять років працювала завгоспом на заводі. Нещодавно підприємство збанкрутувало, і всіх звільнили. Тоді подруга запропонувала роботу прибиральницею в міськраді. Вона погодилася.
А тепер мер Андрій Васильович, 1983 року народження. Ні, Віра не скаржилася на життя. Але всі ці роки вона згадувала сина. Іноді навіть снився. Їй просто хотілося переконатися, що це він, і що в нього все добре.
***
Минуло кілька днів.
Віра прибирала на своєму поверсі. Раптом почулися голоси це йшов Андрій Васильович, який щось обговорював із співробітником. Побачивши її, мер кивнув і пройшов повз, продовжуючи розмову.
Перед Вірою немов ожив образ Володимира хлопця, в якого вона була закохана сорок років тому. Він був веселий, жартовливий, а вона завжди мріяла бачити його серйозним, діловим. Але не могла уявити. А тепер, побачивши Андрія Васильовича, зрозуміла: саме таким вона колись хотіла бачити свого Володька.
Але той пішов, як тільки дізнався, що у Віри буде дитина. Сказав, що їде на заробітки. Спочатку вона чекала, сподівалася. Потім зрозуміла він просто втік.
«Невже Андрій Васильович мій син? Якби я не віддала його в дитбудинок, він би таким не став. Але ж мої доньки теж гарно влаштувалися. Старша заміжня, у них велика квартира, машина. Молодша теж не скаржиться. Дочки є а сина немає. А якби я не вийшла за Петра? Життя пішло б зовсім іншою дорогою: і в мене, і в чоловіка, і в Андрія. Хоча, може, це й не він. Хіба мало на світі дивних збігів? Та й що з того? У нього є батьки, адже йому було лише півроку. Мабуть, вони досі не сказали йому, що він не їхній. По-батькові інше. І дитинство в нього, схоже, було щасливе. Не часто тра
