**Торт та інші розчарування**
Якось Олена збивала крем на бісквіт рухи її були точними, як у годинникаря. Торт для Софійки, її доньки, мав стати шедевром: три яруси, ванільний мусс, свіжа полуниця, ажурні шоколадні завитки. Сьогодні Софійці виповнилося вісімнадцять, і Олена сподівалася, що цей торт найкращий за двадцять років у кондитерській справі розтопить стіну, що виросла між ними останній рік.
Мам, ти ще не закінчила? Софійка ввірвалася на кухню, її кросівки скрипнули по лінолеуму. Даринка вже їде, а в нас безлад!
Майже готово, Олена посміхнулася, витираючи руки о фартук. Як тобі?
Софійка ледве глянула на торт, її обличчя залишилося байдужим.
Ну нормально. Тільки, знаєш, Даринка каже, що такі торти вже не в моді. Зараз усі роблять мінімалізм, без цих усіх завитушок.
Олена відчула, як ложка в її руці стала важчою.
Це не прості завитушки, Софійко. Це ж твої улюблені візерунки, як на торті в твій десятий день народження. Памятаєш?
Мам, мені було десять, Софійка заплющила очі. Гаразд, я приберу у вітальні. Тато знову закидав усі своїми паперами.
Вона пішла, залишивши за собою легкий запах парфумів і відчуття, наче Олена розмовляла з пусткою.
—
До шостої вечора вітальня перетворилася: кульки, гірлянди, стіл із закусками. Олена поставила торт на центр, його ягоди блищали під світлом лампи, як маленькі рубіни. Вона згадала, як минулого року Софійка відмовилася від сімейного свята, пішовши з друзями в кавярню. «Я доросла, мам», кинула вона тоді. Олена півроку збирала на цей торт, відмовляючись від нових туфель і кулінарних курсів, щоб усе було бездоганним.
Дзвінок у двері обірвав її думки. Софійка кинулася відчиняти, і в квартиру увійшла Даринка висока, з яскраво-рожевими нігтями і поглядом, що сканував усе, як детектор.
Ого, це що, торт? Даринка зупинилася перед творінням Олени, схиливши голову. Софійко, ти серйозно? Це ж для дітей!
Ну, це мамина фішка, Софійка засміялася, але її щоки порожевіли. Вона любить такі ретро-штуки.
Ретро? Даринка реготала, її голос дзвенів, як розбите скло. Це ж з девяностих! Зараз у тренді голий тортик, з ягодами і без крему. Правда, Софійко?
Олена стиснула край фартука, відчуваючи, як кухня стає тісною.
Вітаю, Даринко, вона насилу посміхнулася. Цей торт зроблений за смаком Софійки. Вона завжди любила ваніль і полуницю.
Любила, Даринка наголосила на слові, дивлячись на Софійку. Але смаки міняються, так? Софійка тепер у веганському вайбі, еге ж?
Софійка занипала, торкаючись браслета.
Ну, не зовсім але Даринка права, мам. Може, наступного року зробиш щось сучасніше?
Олена відчула, як серце стиснулося, але кивнула.
Гаразд, Софійко. А поки давай зустрічати гостей.
—
Гості друзі Софійки зі школи та університету заповнили вітальню сміхом і музикою. Олена розносила канапки, намагаючись не помічати, як Даринка щось нашептує Софійці, показуючи на торт. Чоловік Олени, Богдан, сидів у кутку, упявшись у ноутбук. Його «терміновий проект» завжди виявлявся важливішим за сімейні справи.
Лено, як справи? Богдан ледь підвів очі. Торт, як завжди, чудовий.
Дякую, Олена насилу посміхнулася. Може, допоможеш із напоями?
Зараз, тільки закінчу листа, він знову втупився в екран.
Олена повернулася до столу, де Даринка голосно розповідала про «трендові тусівки».
У Києві на днях була вечірка, вела вона, торт був без глютену, без цукру, з матчею. Оце клас! А тут вона кивнула на торт Олени, наче бабуся спекла.
Гості засміялися. Софійка почервоніла, але мовчала, тереблячи край серветки.
Даринко, це мамин торт, тихо сказала вона. Вона старалася.
Старалася? Даринка підняла брови. Софійко, старатися це одне, а потрапити в тренд інше. Ти ж не хочеш, щоб твої вісімнадцять виглядали як дитяче свято?
Олена відчула, як обличчя спалахує. Вона хотіла щось сказати, але погляд впав на Софійку, яка опустила очі, ніби погоджуючись.
—
Кульмінація вечора настала, коли прийшов час задувати свічки. Олена викатила торт, її руки тремтіли від хвилювання. Гості замовкли, камери телефонів націлилися на Софійку. Олена запалила свічки, їхнє полумя відбивалося в очах доньки, як у дитинстві.
Софійко, загадуй бажання, Олена посміхнулася, відчуваючи ком у горлі.
Почекай, Даринка крокнула вперед, її голос порізав тишу. Це що, звичайні свічки? Софійко,Олена вийшла на вулицю, де холодне повітря обійняло її, наче старенький пуховик, який вже не гріє, але ще тримає тепло спогадів.
