Сьогодні я провела найкоротшу консультацію за всю свою практику психолога

Я сімейний та дитячий психолог. В моїй практиці було багато різних випадків, різни консультацій, але такої консультації як з сім’єю, яка прийшла до мене нині не було ніколи.

В цей день я була напрочуд спокійна та незворушна. Чоловік бубнів та сварився, що його притягнула дружина до психолога. Він привітався та одразу почав роздратовано розповідати:

-В нас не син, а іді0т якийсь! Ди6іл просто! – майже кричав він.

-Вашому сину поклав діагноз психіатр? Я правильно вас розумію? – спокійно запитала я.

-Ем… — чоловік подивився на мене як на дурне теля. Потім глянув на свою дружину, яка забилась в куток склавши руки в замок, таким чином закрившись від нього. А то й не дивно, коли на тебе дивляться таким поглядом.  Потім він з таким ж невдоволеним лицем повернувся до мене та продовжив:

-Ви давно працюєте психологом?

-Так, вже сім років.

-То скажіть, що нам робити з ним?

-З ким?

-Ну ви не розумієте, чи що? З сином, кажу ж, ди6іл він! – знову перейшовши на високий тон сказав чоловік. А його дружина в кутку ще більше закрилась, при цьому трохи здригнувшись від його майже крику. – Він… Він просто щось з чимось! Меж взагалі не знає! Такий сопляк ще, всього чотирнадцять йому, а вже така поведінка!

-Яка поведінка?

-Ну наприклад: після роботи завжди бачу його кросівки посеред коридору в передпокої! В кімнаті заставити прибрати – це ті ще тортури! Я йому пояснити намагаюсь вже бог знає в який раз, а він наче ідіот – не розуміє і не запам’ятовує! Матері грубіянить. Та й взагалі він якийсь скритний дуже, не розповідає мені нічого, завжди закриється в своєму свинарнику і все! Я не знаю що з ним вже робити. Може ви маєте якийсь спосіб щоб налагодити з ним контакт? Чи якийсь рецепт?

Я, не зрозуміло для самої себе в той момент відповіла:

-Так, я маю один рецепт. – ця фраза порушує всі протоколи роботи на першій консультації, адже на ній потрібно спершу зібрати всю інформацію, так званий анамнез, про людину, а потім розбиратися в проблемі. – Але я дуже сумніваюсь, що ви його осилите. – сказала я.

-Давайте! Я то осилю, повірте!

-Добре. Тоді скажіть як звуть вашого сина?

-Марк.

-Добре. – я взяла листок та написала на ньому «Марк, чотирнадцять років» та поклала листок на підлогу. – А тепер давайте я вам зав’яжу очі шарфом, а ви поки станьте на листок. Коли я зав’яжу шарф – уявіть, що ви чотирнадцятилітній Марк, добре?

-Д-добре. – трохи невпевнено сказав чоловік явно здивувавшись такому експіріансу.

-Добре, тепер скажіть, що ви відчуваєте будучи Марком?

-…Я… — нерішуче і якось трохи налякано почав чоловік. — …відчуваю самотність… страх… мені аж плакати хочеться…

-Угу, зрозуміло… Чому ви хочете плакати?

-Бо… батько завжди докоряє, тюкає… і… я завжди йому не вгождаю… аж жити не хочеться…

-А чого вам хочеться?

-Любові… ласки і підтримки… і дуже хочеться похвали від тата…

-Я зрозуміла. Тепер вдихніть і видихніть декілька раз та можете знімати шарф та присідайте назад диван.

Чоловік пониклий сів на диван. Я дала йому пару хвилин помовчати. До нього підійшла дружина та обійняла.

-Як ви?

-Я… я нарешті все зрозумів. Я зараз все роблю так само як і колись робив мій батько… І зараз мій син переживає все те, що пережив і я… Дякую вам… Я зрозумів, що проблема не в сині, а в мені…

Така швидка і в той же час дієва консультація в мене вперше за всю мою семилітню практику, адже вона тримала всього двадцять одну хвилину.

Оцініть статтю
Джерело
Сьогодні я провела найкоротшу консультацію за всю свою практику психолога