Оля знову увійшла до президентського номера зі стисненим серцем. Все було таким знайомим, але водночас небезпечно навантаженим спогадами. Щойно вона зачинила за собою двері, відчула, як її дихання прискорилося. Їй хотілося швидко виконати свою роботу тихо й непомітно та піти, не привертаючи уваги.
Але, хоч вона й намагалася переконати себе, що це лише черговий робочий день, у повітрі відчувався особливий напружений жар. У кожному кутку кімнати, у кожному блискучому предметі вона бачила його погляд спокійний, але проникливий, ніби він міг читати її думки.
Коли вона поправляла подушки на ліжку, двері знову відчинилися. У кімнату увійшов він впевненими кроками. Оля завмерла, руки її міцно стисли шовкову тканину.
Цього разу не втечеш, почула вона його низький, але несподівано мякий голос.
Вона повільно обернулася. Олексій стояв там, бездоганний, як завжди, але в його очах було щось нове тепла цікавість, змішана з ледь помітною іронією.
Я думала що вам заважаю, прошепотіла вона.
Якби ти заважала, ти б уже про це знала. Але я не викликав ні охорону, ні директора готелю. Чому, як гадаєш?
Оля похитала головою, не знаючи, що відповісти.
Тому що я хочу знати, хто ти, продовжив він. Жінка, яка засинає у ліжку незнайомого чоловіка, або безтурботна, або має таку чисту душу, що її єдиний гріх це втома. А ти, Олю, схоже, належиш до другої категорії.
Від того, як він вимовив її імя, по спині пробіг холодок. Як він дізнався? Вона раптом згадала про бейдж із своїм іменем на формі.
Я нічого особливого, прошепотіла вона. Просто покоївка.
Олексій вперше посміхнувся. Коротко, але достатньо, щоб збити її з пантелику.
«Просто» покоївка? Ні. Жінка, яка працює до виснаження, але навіть у сні виглядає, як старовинний портрет із таємничого музею. Ти справді вважаєш, що це «нічого»?
Оля відчула, як її щоки спалахували жаром. Вона хотіла подякувати, але слова застрягли в горлі. Натомість вона опустила очі, намагаючись повернути собі контроль.
Мені треба закінчити прибирання, нарешті вимовила вона.
Добирай, просто відповів він, але так і залишився стояти, спостерігаючи за її кожним рухом.
Години повзли повільно, напружено. Він ставив прості запитання: звідки вона, чому приїхала в місто, чи подобається їй робота. Вона відповідала несміливо, але кожне її слово розкривало йому трохи більше. Вона приїхала з маленького села, де батьки зводили кінці з кінцями. Працювала змалку, а тепер відправляла більшість зарплатні додому.
Олексій слухав із несподіваною увагою. Вперше хтось бачив у ньому не бізнесмена, а звичайну людину, зачаровану щирістю жінки.
Наступні дні повторювалися. Кожен її візит до номера ставав сценою з таємничого роману. Він зявлявся майже завжди, ніби чекав на неї. Допомагав поставити вазу, вирівняти картину, а інколи просто стояв і дивився, дозволяючи тиші говорити за нього.
Колеги почали пліткувати. «Чому це Олю постійно викликають туди?» питали вони. Але вона не могла пояснити правду. Навіть не знала, чи це була лише гра для нього, чи щось більше.
Одного дощового вечора, коли світло ліхтарів відбивалося у величезних вікнах номера, Олексій несподівано зупинив її.
Олю, залишись. Не як працівниця. Як жінка.
Вона завмерла, серце калатало божевільно.
Я не не можу. Ви занадто далеко від мене.
Вгорі чи внизу це лише ілюзія, сказав він, наближаючись. Важливо те, що ми відчуваємо.
Його рука ледь торкнулася її запястя. Простий жест, але він повністю її роззброїв. У його очах не було пихи мільярдера лише бажання звичайного чоловіка.
Не хочу тебе лякати, продовжив він. Якщо підеш зараз, я не зупиню. Але якщо залишишся, то зрозумієш, що ти тут тому, що я тебе обрав і тому що ти теж мене обрала, навіть не усвідомлюючи цього.
Оля відчула, як її світ руйнується й одночасно народжується наново. Все життя вона тікала від надто сміливих мрій, боячись, що вони розібються. Але саме в цю мить, під його поглядом, вона зрозуміла: деякі мрії варто прожити, навіть якщо вони небезпечні.
Вона несміливо зробила крок. Він обійняв її з ніжністю, яка суперечила його зовнішній силі. Вперше Оля не відчувала себе втомленою покоївкою вона була жінкою, яку бажають.
Наступні ночі були ніби зі сну. Олексій показував їй прихований світ: закриті ресторани, поїздки пустими вулицями, довгі розмови, де він розкривав свої страхи. Для нього вона стала притулком, правдою, яку не можна купити за гроші.
Але реальність наздоган
