Сніжинки летять назустріч
Двадцять років разом і в кожного настають моменти напруження. Кіру з Романом це теж не оминуло.
Двадцять років прожили з Ромком, багато чого пройшли, сина Остапа виховали тепер учиться в університеті. Треба подзвонити, як у нього справи. Сам хотів самостійності, ось і живе в гуртожитку. І не скаржиться… думала Кира, сидячи в кріслі, загорнувшись у плед.
Їхній син завжди був таким же впертим, як і вона. Тому й знаходили спільну мову адже він був її віддзеркаленням. Чомусь вони з чоловіком не наважилися на другого, хоча Кира мріяла. Але життя показало, що вирішили правильно.
Познайомилися ще студентами, одружилися на третьому курсі, а на четвертому народила сина. Добре, що допомогла мати не довелося брати академвідпустку. Разом із чоловіком закінчили навчання.
Спочатку було важко постійно не вистачало грошей. Але згодом, як кажуть, «все минуло, як дим з білих яблунь».
Роман вчасно встромився влаштувався у велику компанію, з часом дістався до посади заступника гендиректора. Кирі так не пощастило, та й не дуже прагнула. Працювала звичайним менеджером у іншому офісі.
Роман одразу попередив:
Можу тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми працювали разом. Ілко своїй дружині таке влаштував тепер у них постійні скандали. Ревнує до всіх, навіть до прибиральниці.
Зрозуміло, Ромцю. Робота це одне, а сімя інше. Я теж так вважаю.
Роман був серйозним чоловіком. До інших жінок не падав, хоча його очі, звісно, блукали. Але подружжю не зраджував хіба що трішки підфліртовував. Без цього ніяк жінки самі льнули.
Кира ревнувала. Іноді не витримувала тоді були скандали. Тепер сидить у кріслі, за вікном тихо падає сніг, а вона вдивляється в телефон, де з екрану посміхається знайоме, люб але через хвилину дзвінок розірвав тишу, і вона побачила на екрані ім’я, від якого серце заб’ється швидше «Роман».
