Дяка Богу! Дочекалася! важко дихаючи, прорекла бабуся й засвітилася щирою радістю. Лагідно торкнулась сухою долонею обличчя онука, а потім руки опустила на ковдру.
Відпочинь трохи, бабусю, Юрко схилився ближче. Завтра ще цілий день, наговоримось до схочу.
Ні, Юрчику, усміхнулась сумно бабуся. Одного у Бога вимолювала дочекатися тебе. Більше нічого мені не треба. Побачила, обійняла. Зараз трохи спочину і поговоримо. Втомлено зімкнула очі. Нікитівно, погодуй хлопця з дороги ж таки.
Бабуся вже знала: часу обмаль. Юра був для неї єдиною рідною душею, як і вона для нього. Юркові батьки, засліплені зеленим чортом, втратили спершу речі, потім меблі, квартиру. Останнє себе. Розторопна бабуся вихопила з біди онука, вивчила в школі, наполягла на правах водія легковика і вантажівки, й провела до армії. А сьогодні, ось зустріла. Не так, як мріяла, проте обирати вже не довелося.
Поки стара сусідка Нікитівна частувала Юрка на кухні гарячими варениками, бабуся лежала з заплющеними очима, підбираючи потрібні слова, які могли би достукатися до розуму й серця. Память вже плутала спогади. Поряд муркотіла її кішка улюблена Мурка, що не відходила останні дні, відчуваючи лихо. Нарешті бабуся покликала:
Юро, підійди. Коли онук присів поруч, заговорила тихо: Хотіла я внуків твоїх няньчити, Юрчику, та, мабуть, не доведеться. Сам лишаєшся. Самотньо буває. Як добра дівчина зустрінеться не відпускай, вибирай раз і на все життя, на життя не легке. Воно у всі часи важке було й буде. Ледарства та бездумної розваги цурайся, та найбільше горілки поганої! Один піде тим шляхом і всі рідні страждають. Доріг багатенько, Юро, обери ту, що правдива. Помовчала, ніби дихання ловила або згадувала про батьків хлопця. Оговтавшись, провадила: Квартиру на тебе переписала буде куди дружину привести. На похорон відклала Нікитівна розкаже. Ще гроші перерахувала на картку, на перші витрати стане. Мурку мою бережи не кидай. Вона розумна й душевна, ти ж сам її принесеням кошеням. Ото й усе. Іди, відпочинь, і я трохи перепочину зморилася.
Вранці бабуся так і не прокинулася
Юрко влаштувався монтувальником інтернет-мереж за рекомендацією знайомих. Бригада шестеро хлопців монтували оптоволоконний кабель і підключали абонентів. Хоча наприкінці дня валився з ніг, але гідна зарплатня у гривнях та задоволення від добросовісної праці компенсували всі мінуси.
В оселі чекала Мурка сіра киця, яку він врятував з вулиці років вісім тому. Після смерті бабусі Мурка скучила: їсти майже не брала, днями журно сивіла на улюбленому бабусиному кріслі, невідривно дивлячись у двері, ніби чекала, що господиня ось-ось повернеться. Але бабуся не приходила.
Юрко намагався розважити кицю сідав поруч, розмовляв, виповідав, як минув його день, і частував чимось смачненьким. Лише через місяць вона вперше відгукнулася.
Того разу Юрко отримав першу зарплату. Друзі вимагали проставитися правило святе, не дотриматися його вважалося соромом. Він запросив бригаду до місцевого кафе, смачно нагодував, сам не відставав. Додому повернувся пізно, під градусом. На порозі зустріла Мурка. Чомусь не хотілося дивитися у великі зелені, все розуміючі її очі. Юрко ховав погляд, але киця наполегливо шукала його. Зрозумівши, в якому він стані, Мурка жалібно промуркотіла і сховалася під ліжко.
Мурко, виправдовувався Юрко, не міг я не віддячити друзям: це ж вони влаштували мене на роботу, та й друзі Чомусь здавалось, ніби пояснюється не кішці, а бабусі.
Назавтра Мурка знову зустріла його на порозі і, відчувши, що вже все гаразд, весело вертіла хвостом, муркотіла, їла з апетитом. Весь вечір супроводжувала по кімнатах, а спати зручно вмостилася поруч притулилася до плеча.
Все ти розумієш, шепотів лагідно Юрко. Не хвилюйся, я ж вже дорослий, відповідаю за себе. А дорослі не відповідають лише тоді, коли прикладаються до чарки. А мені страшно спадковість дається взнаки Певно, і роботу треба змінити у бригаді випивка звично, у них завжди знайдеться причина: чи щоб зігрітися, чи щоб зняти втомленість, а найбільше кожної пятниці. Я відмовляюся, як можу, але на мене вже криво дивляться. Ні, треба шукати інше місце. Змалку хотів бути водієм-далекобійником, але наявних прав мало фуру ніхто не довірить.
Однією з пятниць Юрко з друзями знову засидівся у кафе. Компанія веселилася, святкували завершення тижня. Юрко, як і завжди, замовив мінералку, з сумом поглядаючи на розігрітих товаришів.
Офіціанткою працювала молода, гарна дівчина. Хлопці раз по раз кликали її за стіл, бригадир схопив за руку й потягнув до себе. Перелякана дівчина намагалася вирватися, дарма він був міцний і хильнув зайвого, сили не вгадував.
Відпусти! різко встав Юрко. Стіл стих піднімати голос на бригадира було нечувано! Від несподіванки той ослабив хватку, і дівчина вислизнула, озираючись із тривогою на Юрка.
Конфлікту завадив господар кафе кремезний чоловік у білому фартуху. Щойно він зявився, хлопці ринули до виходу, зло позираючи на Юрка.
Зачекай, хлопче, зупинив господар, представившись Михайлом. Хай охолонуть на повітрі, може, розуму наберуться. Усміхнувся: І навіщо ти з ними? Ти ж не пєш я бачив. Для чого тобі така компанія?
Бригада потер плечима Юрко. Разом працюємо, разом гуляємо.
Кинь це, буркнув Михайло. Який тут відпочинок з такими друзями? Юлю, донечко, завар нам чаю смачного, як умієш. Я принагідно також передихну.
Донька? здивовано дивився Юрко слідом Юлі.
Авжеж. Після навчання помагає, відповів Михайло, розливаючи духмяний чай із порцелянового чайника. Дивися, роботу міняти доведеться за сьогодні тебе там зачеплять. А гірше затягнуть у випивку. Є професія?
Права отримав ще до армії, там рік за кермом. Мріяв про далекобій, але хто візьме?
Зразу не візьмуть, погодився Михайло. Але зможу допомогти: маю товаришів-далекобійників. Поки що приходь до мене їздитимеш на ГАЗелі на міжміських рейсах. Допоможеш а там здобудеш і більшу категорію. Домовилися?
Згода! посміхнувся Юрко. Дядя Михайло подобався все більше великий, спокійний та добрий. До того ж батько Юлі. Михайло помітив, як Юрко стежить за Юлею, і звернувся до доньки:
Дякую, Юлю. Збирайся додому, Юрко тебе проведе. Злегка посміхаючись, дивився на щасливі обличчя молодих.
***
Минуло пять років. Юрій веде фуру зимовою дорогою.
До міста, де чекають дружина Юля, донечка Маринка і вірна Мурка, ще з тридцять кілометрів. На узбіччі помічає чоловіка у легкій, не по сезону, куртці.
Змерзне ж тут, думає Юрко, зупиняється.
Бригадир? упізнає, щойно той сідає поряд.
В очах колишнього бригадира тьмяне безумство випитого.
А, це ти глухо озивається. Був бригадир, та щось вже не той. Бригади не стало. На нашому місці вже інші. Половина наших в могилі: один замерз, другий утопився, третій спиртом отруївся. Інші, як я, на шабашках, дісталі пляшку, відсьорбнув. Та прорвемось!
Юрко висадив його на центральній вулиці міста, зі смутком простежив постать. Усміхнувся сумно, згадавши його пяні вихваляння
Підійшовши до рідної багатоповерхівки, Юрко глянув на вікна своєї квартири. На кухні світиться Юля не спить, чекає. Може, гостює Нікитівна, балакають, а Маринка в дитячій, де над ліжечком фотографія бабусі. Донечка ділиться з нею дитячими радощами що не відповідає, то нічого, але у бабусі такі добрі, розуміючі очі, й посмішка щира.
На підвіконні Мурка, дивиться у темінь за вікном. Побачивши господаря, зістрибнула, хвостом кивнула і зникла мчить зустрічати Юрка біля дверей.
Я не сам, бабусю, шепоче Юрко, усміхаючись у свої вікна. Усі вдома, всі разом. І ти з нами. Це моя дорога.