Я скоро повернуся…
На виході з метро утворився затор. На вулиці ллє як із відра. Щасливці, що встигли взяти парасольки, спинялися біля дверей, дістаючи їх із сумок. Ті ж, у кого парасольок не було, не поспішали виходити з-під даху. Але ззаду напирали люди, штовхаючи застряглих у дверях просто під дощ.
Парасольку діставай, сказав Андрій біля самого виходу.
У мене немає парасольки, зніяковіло відповіла Соломія, нездатна опиратися натиску юрби.
Я ж казав зранку, що буде дощ, з досадою промовив Андрій, стоячи під струменями води і з мукою поглядаючи на двері метро.
Спішила, забула Міг би й сам узяти. До речі, твоя парасолька велика ми б удвох під нею вмістилися, парирувала Соломія.
Та годі, не цукрові не розтанемо, Андрій рішуче пішов уперед, а Соломія ледве встигала за ним.
Ось саме тому, що велика! Вчора таскав її цілий день, а дощу й не було. У тебе ж складень. Навіщо ти її взагалі із сумки дістала? бурмотів Андрій по дорозі.
Сушила
Вони йшли і сварилися, перекрикуючи шум дощу.
Собі завжди виправдання знайдеш, а мене постійно виставляєш винуватою, обурилася Соломія, втомлена від перепалки.
Я тебе не звинувачую, просто сказав
Ти сказав так, що я знову відчула себе винною. Невже не можна було якось інакше, без докорів? Помовчати, зрештою. Набридли твої причепи. Ти з найменшої дрібниці роздуваєш проблему всесвітнього масштабу, образилася Соломія.
Дощ ти називаєш дрібницею? не обертаючись, спитав чоловік. Я просто сказав
Ой, не починай знову. Годі! Набридло, обірвала його Соломія.
Вона задихалася від швидкої ходи, голос тремтів.
Андрій ще воркотів, але вона більше не відповідала, і незабаром він теж замовк. Соломія розуміла, що не права, а ще цей дощ Одяг швидко промок, прилип до тіла. З волосся стікала вода.
Коли це почалося? Дрібні сварки, причепи. Чи так було завжди? Мабуть. Просто раніше вона намагалася поступатися, гасити іскру докорів, перш ніж вони розгоряться в справжню бурю.
Назустріч йшов чоловік. У нього теж не було парасольки, але він ішов із таким виглядом, ніби насолоджувався дощем. Не поспішаючи крокував, засунувши руки в кишені джинсів. Серце Соломії забилося частіше, обігнавши очі й розум. Олексій!
Соломія не могла відірвати очей від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, проходячи повз, раптом відвів погляд. Що це означає? Це ж він! Вона не могла помилитися. Але він пройшов повз, навіть не привітався. А раптом вона помилилася? Хіба мало схожих людей? Соломія судорожно вдихнула. Виявилося, вона не дихала увесь цей час. Від образу й розгубленості на очах виступили сльози, та добре, що обличчя вже мокре від дощу.
Ти його знаєш? Чому він так витріщився на тебе? чоловік нахилився наперед, намагаючись зазирнути дружині в обличчя.
Ні. Напевно, помилилася, трохи помовчавши, видавила Соломія.
«Але чому він зробив вигляд, що не впізнав мене?» це питання рвало їй душу.
Ти брешеш. Ви так дивилися одне на одного Ти виглядаєш, наче побачила привида.
«Так воно й є», подумала Соломія, а вголос сказала:
Він схожий на мого однокурсника. Я помилилася. Ти ж бачив він навіть не привітався, Соломія намагалася говорити спокійно, але всередині в неї клекотіло. Ти ревнуєш мене? Вона хотіла обернути все в жарт.
Ти виглядаєш розгубленою, не вгавав Андрій.
Годі мене допитувати. Я. Його. Не знаю! викрикнула Соломія, не стримавшись.
«Він правий я побачила привида. Я так намагалася забути його! Але раз він зробив вигляд, що не впізнав мене, то й я його знати не хочу. Він зрадив мене»
Зізнайся, між вами щось було, коли ти так бурхливо реагуєш на мої слова, зробивши байдужий вигляд, знову спитав Андрій.
Чого ти добиваєшся? Годі вже, змолилася Соломія.
Нарешті вони дійшли додому.
Чур, я перша у душ, сказала Соломія, щойно увійшли в квартиру, і юркнула у ванну.
Чоловік щось пробурмотів у відповідь, але вона ввімкнула воду, щоб не чути його. «От і вигляд А він побачив мене такою. Чого дивуватися, що пройшов повз. Все через цей дощ» думала Соломія, розглядаючи себе в дзеркалі.
Вона зняла мокрий одяг, кинула у пральну машинку і знову подивилася у відбиття. Фігура струнка, як і раніше, невеликі груди не обвисли, на обличчі немає зморшок. Соломія зраділа, що природа наділила її густими чорними віями. Вона рідко користувалася косметикою. «Ще й туш потекла б, як у гадюки А нічого, виглядаю непогано, подумала вона, задоволена оглядом. А от він змінився, подорослі
