**Важке рішення**
— Ба, я не хочу каші, — тихо почав відсувати від себе тарілку Макар, не зводячи очей із Соломії.
Так колись робила її донька. Коли не хотіла їсти суп чи кашу, повільно підштовхувала тарілку до краю столу, доки та не падала на підлогу. Звідки це в ньому? Він же не міг цього бачити чи знати. Доросла Марічка так ніколи не робила. Невже так виражаються гени?
Маленьку доньку Соломія лаяла, а от на Макара сердитися не могла.
— Стій! — зупинила вона, поки тарілка не опинилася на краю. — Не хочеш — не їж. Пий чай.
— А цукерку можна? — спитав Макар.
— А ось цукерку не можна. Ти ж з’їв одну перед сніданком і перебив собі апетит. До обіду — ніяких.
— Ну ба-а-а… — протягнув Макар.
На очах у внука заблищали сльози, губи скривилися — ось-ось заплаче. Маленький плутишка чудово знав, як це на неї діє, і користувався цим.
*«І плаче він так само, як його мама у дитинстві»*, — із сумом подумала Соломія, готова вже поступитися. Але в цю мить задзвонив телефон.
— Візьми печиво, — сказала вона, виходячи з кухні.
— Не хочу печива! — капризно крикнув їй у спину Макар.
Соломія відчинила двері. На порозі стояв Ярослав, її зять і батько Макара.
— Доброго дня, Соломіє Михайлівно. Ви, як завжди, чудово виглядаєте, — усміхнувся він.
Соломії було приємно, але вона відповіла сухо:
— І ви не хворійте. Заходьте.
— Тато! — у передпокій убіг Макар.
Ярослав нахилився, підхопив сина на руки, притиснув до себе.
— Який ти важкий став. Виріс як! — Очі Ярослава наповнилися ніжністю.
— А що ти мені приніс? — спитав Макар, трохи відсторонюючись.
— А ти себе добре поводив? Бабусю слухав? Не бешкетував? — Ярослав глянув на Соломію. Вона мовчала, відвела погляд.
— Ну, зізнавайся, що наробив? — почав тормошити сина Ярослав.
— Я кашу не з’їв. Мене покарали в садочку, я побився з Денисом. Я не винен, він перший почав. Він штовхнув мене і забрав машинку. Я йому віддячив. Мене покарали, а його — ні.
— Несправедливо, — похитав головою Ярослав.
— Макар, іди в кімнату, мені потрібно поговорити з татом.
Ярослав опустив сина на підлогу, дістав із кишені пальта машинку і віддав йому. Задоволений хлопчик побіг у кімнату. Ярослав пройшов за Соломією на кухню, сів за стіл. Вона прибрала тарілку з недСоломія глянула на Ярослава і зрозуміла, що вже не може більше боротися зі своїми почуттями.
