Сівця в бороду. Життєва історія
«Федьку, Федьку? Що в тебе на роботі? Все добре?»
«Нормально. Як завжди.»
«Федьку, Федь, підемо вечеряти! Я вареників наліпила, як ти любиш. Ходімо, га?»
«Не голодний я.»
«Федьку, ну як же так? Я тебе чекала, без тебе не сідала.»
«Таню, ну що ти причепилася, як реп’ях? Їй-бо! Набридла мені, сили вже нема. Невже, як дитина, без мене й ложку до рота не піднесеш?»
«Федьку, не лайся…»
«Тьху! Гидко слухати! Тобі самій не огидно, Таню? Нащо ти переді мною ці танці виводиш? Ти мене своєю турботою давиш, розумієш? Задихаюсь я з тобою! Набридло все, Таню, сили нема. Не життя це мука. Ось твоє «Федьку, Федьку»! Скільки можна повторювати?»
«Федь, випий чарочку, легше стане. Відпочити тобі треба.» Тетяна винувато торкалася фартуха.
«Ну й дурна ж ти! Ще й фартух цей наділа! Інша в мене є, чуєш? Її люблю! Іду я від тебе, Таню.»
«Йдеш? Подумав добре? Знаєш, я м’яка, але назад не прийму. А тобі та інша потрібна? Легко тобі сидіти зі мною, знаючи, що в тебе коханка? Подумай, Федьку, чи варто руйнувати сім’ю?»
«Не вернуся.»
Федько, не роззуваючись, увійшов у спальню. На свіжих вишитих рушниках залишилися сліди чобіт. Він швидко склав речі в мішок. Оглянув кімнату й, не дивлячись на Тетяну, вийшов. Дорогою через село в голові кипіли думки.
Навіщо так? Чи правильно він робить? Адже прожили разом понад 20 років, син добрий став військовий. Хоча далеко живе, лише по телефону спілкуються. Як син до цього віднесеться? Та вже дорослий, зрозуміє. Усе в Федора перегоріло навіть поваги до дружини не лишилося. А вона й досі «Федьку, Федьку!» Хоча давно все знає мовчить, лише очима докоряє. Інша б давно нігтями очі видерла, а ця терпить. За що її поважати, якщо вона сама себе не поважає?
А ще ця її манія зі старовиною. Нормальна жінка була а тепер кухня з колод, самовар, рушники. Як дурна, по всьому селу старовинні речі збирала.
Ні, Марта зовсім інша. Ім’я як у княгині! Жінка з характером. Молода ще, трохи старша за їхнього сина. Могла б бути невісткою, а стане дружиною. З нею Федько знову молодим почувається. Ніяких тобі борщів чи вишитих рушників. У неї все сучасно яскраві меблі, модний одяг. А Таня себе запустила розплилася, як галушка. Все б йому в рот заглядала.
***
Тетяна сиділа на кухні, дивилася на брудні сліди на рушниках і плакала без сліз. Він так нічого й не зрозумів! Навіщо їй ця старовина, самовар, вишиванки. А вона, дурна, сподівалася! Ці плями ніби по її душі топтали.
Вона зірвалася, зі злістю почала знімати рушники. Нащо вони тепер? Нічого він не пам’ятає! Марта жінка легковажна, трохи старша за їхнього сина. Повернулася в село модниця, відразу в колгоспній конторі посаду знайшла. За два роки вже економістка. Голова колгоспу за нею бігає, але з сім’ї не пішов. А Федько як теля: пальцем поманила і пішов.
***
Згадала Тетяна, як вони з Федьком одружилися. Молоді, гарячі. Грошей нема? Та й біда з ними є ж картоплина в коморі! Ввечері багаття розводять, у гарячу золу картоплю кидають. Їдять разом, обличчя в сажі, а їм весело.
Поселили їх у стару хату. Тетяна знайшла там скарб нові вишиті рушники, самовар. Відмила все, навела лад. Мріяли про велику хату з дерев’яною кухнею, щоб сидіти в старості та згадувати молодість.
Коли дізналася про Марту, Тетяна вирішила: якщо зробить кухню, як у молодості Федько повернеться. Але ні рушники, ні самовар щастя не повернули.
***
Федько з Мартою жили в тісній кімнатці. Одного дня він прийшов до Тетяни:
«Будинок треба ділити. Продаватимемо.»
«Чужим не продам.»
«Тоді я свою частину викуплю.»
«А де в тебе гроші, Федьку?»
***
Тетяна дивилася на село через вікно автобуса. Їхала до сина. Вадик вже квартиру шукав. Ветеринара з її досвідом усі з руками відірвуть.
Шкода будинку? Ні. Не приніс він щастя.
***
Федько сидів на новому дивані, оглядаючи яскраві меблі. Як тут спокійно відпочити? Згадав свою стару кухню з дерев’яним столом, Тетянині вареники.
Який же він дурень! Як міг обміняти рідну жінку на цю порожнечу? Відчинив шафу пусто. Лише пакети з локшиною.
Марта дивилася на нього нафарбованими очима.
Федько вийшов на ґанок, сів на сходинки. Дурень! Все своє життя перекреслив. Як радів, коли Тетяна підписала документи! Як тішився, коли вони з Мартою ламали стару кухню, викидали сміття на Тетянин палісадник.
А вона пішла. Забрала з собою
