БОРода СИВА, ТА ДУША ЧЕСНА
«Ти мені брехала! Я закінчую наше спілкування. Дуже розчарований у жінках. Як ти могла так довго удавати, брехати? Я ж мріяв одружитися з тобою, а ти все зіпсувала. Не можна починати сім’ю з неправди й недовіри. Прощавай. Не пиши більше, відповідати не буду. Твій уже не кавалер.»
Такого листа я отримав від Джеймса, мого англійського знайомого. Переписувалися ми майже рік. Вже ладнав речі, думав їхати до нього у Лондон. Та не склалося
Було мені тоді сорок девять. Давно вже розлучився з дружиною, маю дітей і навіть онуків. Хотів знову відчути себе чоловіком, поки ще літа не остаточно промайнули. Діти живуть своїм життям, у них клопоти. Не хотілося гаяти час, залишившись сам-на-сам із спогадами. Друзі всі при сімях, при хаті. На роботі кандидаток вистачало, та не до душі жодна не припала.
Тож прислухався до поради колеги зареєструвався на сайті знайомств. Що я втрачаю? Заповнив анкету, підібрав кращу світлину. Сиджу, чекаю дива. Першим не пишу тримаю гідність.
Десь через два тижні надходить лист і це єдиний. Читаю обережно, сидячи у Полтаві. Англієць, пятдесят девять, займається підприємництвом, розлучений, сини дорослі. На фото підтягнутий, елегантний чоловік біля великого двору. Запрошує знайомитися. Я вже подумки пакую валізи, готовий їхати у Лондон Та відповідаю стримано мовляв, треба подумати: претендентів чимало.
Джеймс проявляє стриманість, такт. Каже, що з такою жінкою, як я, багато б хто хотів спілкуватися, і йому випала честь. Від таких слів я аж забував про свої роки!
Ми щиро спілкувалися, таке враження, що пізнали себе сто років. Чому доля розкидала нас по різних країнах? Я став для нього «Загадковою Трояндою», він для мене «мій джентльмен». Без його листів ранок не починався. В уяві вже одружився, ходив садом у його англійському будинку, пили разом чай.
Я повідомив дітям, що, певно, скоро поїду, квартиру їм залишу, з роботи звільнюся. Дочка й син сюрпризу не зраділи:
Тату, що ти задумав? Пенсія на носі, а ти женитися? На кого ти там пригодився? Той твій англічанин зараз сипати буде, тиск скакати, вночі сім разів доприть у туалет Сиділкою йому хочеш бути? А потім буркотітиме, як комар у серпні. Не поспішай, тату, з тими заморськими женихами!
Я не слухав. Захотів нарешті відчути себе бажаним, став берегти себе, міняти гардероб, зачіску. Вже документи зібрав та тут приходить від Джеймса прикре послання: «Ти не загадкова троянда, а звичайна брехуха! Більше не пиши.»
Збентеження в чому ж я провинився? Що недоговорив? Кілька разів перечитував усі листи, думав та написав відповідь. Чекав півроку мовчання. Опустив руки, вже думав, квартиру знову переписати на дітей
Аж раптом приходить лист: «Пробач, Загадкова Трояндо! Я лежав у лікарні на межі життя і смерті. Не хотів тебе турбувати. Попросив сина Олівера відповідати за мене, ввічливо спілкуватися. Він сказав, що ти припинив писати. Чому? Я одужав і хочу запросити тебе в свій дім як дружину.»
Я перечитав двічі сльози навернулися. Виявилося, що не Джеймс мене звинуватив то син його, Олівер, не схотів, щоб батько одружувався. Я подумав, зітхнув, а потім вирішив нічого не відповідати. А що, якщо приїду туди, а Олівер насипле мені в кашу якоїсь гидоти? Не треба воно мені. Родичі нехай самі розбираються.
А в мене осінню онуки в школу підуть, треба їм поміч у навчанні, у математиці. Й на дачу б не завадило навідатися помідори посадити, траву викосити, квітники опорядити Рідна ж земля ближча стала до серця.
Вирішив поки нових знайомств не шукати забирають надто багато сил. А життя, тим часом, неспинно іде.
Добридень, сусідонько! Давно не бачив, не заїздиш. Чи роботи багато, чи заміж вийшла? Мій сусід по дачі, Микола, не давав спокою все зазирав у вічі.
Вітаю, Миколо! Та вже й за тобою скучив. А ти, бува, не оженився? А дров мені дрібних нарубаєш? Усіх справ не перерахую, а ввечері на чай запрошую, я щиро радів Миколі, міг би й обійняти.
Що ти, Анютко? Як же оженюся, коли наречена цілий рік не показувалася? Микола жартливо підморгнув.
Це як розуміти? Я чудово все розумів, але треба було трохи пококетувати.
А давай, Анюто, заміж за мене? Чого вже нам себе шукати-наглядати знаємося сто років Як то кажуть, старе дерево хитається, та ще гіллячка зелені має.
От так в мене наречений борода сива, а душа світла й гарна.
І вже сім років з Миколою щасливі разом.
Буває, що шукаєш щастя на чужині, а справжнє воно зовсім поряд. Тепер знаю: не важливо, чи електронний лист прийде з Лондона, чи запропонує руки й серця твій сусіда Микола головне, щоб чиста була душа.
