Шість років сиротою: мама двох доньок чекала на третю
Мені було шість, коли я залишилась сиротою. Мати вже мала двох діточок і народжувала третю. Я все памятаю: як вона кричала, як сусідки збіглися, плакали, як голос матері повільно згасав
Чому не викликали лікаря? Чому не повезли до лікарні? Досі не розумію. Через те, що село глухе? Чи дороги завалені снігом? Не знаю, але причина, мабуть, була. Мати померла при пологах, залишивши мене, сестру й новонароджену Галочку.
Батько був втрачений після смерті матері. Родичів тут у нас не було усі на Заході, нікому допомогти йому доглянути нас. Сусідки порадили йому швидко одружитись знову. Не минуло й тижня після похорону, як він уже був заручений.
Йому радили посватати вчительку казали, жінка добра. Батько пішов, і та погодилась. Очевидно, він їй сподобався. Батько був молодий, вродливий високий, стрункий, з чорними, наче в цигана, очима. У такі очі можна було зірватись.
Того вечора він привів наречену знайомитись.
Привів вам нову маму!
Я спалахнула гнівом, відчуваючи гірку неправду. Серце, хоч і дитяче, відмовлялось приймати це. У хаті ще пахло мамою. Ми носили сукні, які вона пошила й випрала, а він уже веде до нас іншу. Зараз я розумію його, але тоді ненавиділа обох. Не знаю, що вона собі уявляла, але увійшла в хату, весело взявшись із батьком під руку.
Вони були трохи пяні, і вона сказала:
Кличте мене мамою тоді залишусь.
Я шепнула сестрі:
Це не наша мама. Наша померла. Не клич її так!
Сестра розридалась, а я, старша, виступила наперед:
Ні, ми тебе так називати не будемо. Ти нам чужа!
Ой, яка гостра на язик дівчинка! Ну що ж, тоді я не залишусь.
Вчителька вийшла, батько хотів іти за нею, але зупинився на порозі. Постояв, похилив голову, потім повернувся, обняв нас і розплакався. Ми теж ридали. Навіть Галочка в люльці захлипала. Ми плакали по матері, батько по коханій дружині, але наш біль був глибшим. Сльози сиріт скрізь однакові, а туга за матірю міжнародна. То був перший і останній раз, коли я бачила батька таким.
Він залишився ще на два тижні працював у лісгоспі, і його бригада мала йти на заготівлю. Іншої роботи в селі не було. Він домовився із сусідкою, залишив гроші на їжу, Галочку віддав іншій жінці і пішов у ліс.
Ми залишилися самі. Сусідка приходила, варила, топила піч і йшла. У неї були свої справи. А ми цілими днями сиділи в хаті: голодні, змерзлі й налякані. Село почало шукати вихід. Потрібна була жінка, яка б прийняла нас, як своїх. Де таку знайти?
Випадково дізнались, що далека родичка одної із селянок знає молоду жінку, яку кинув чоловік, бо вона не мала дітей. Може, колись була дитина, та померла, а інших Бог не дав хто знає. Врешті знайшли її адресу, написали листа й через тітку Зіну попросили приїхати.
Батько ще був у лісі, коли Зіна рано вранці увійшла до хати. Так тихо, що ми не почули. Я прокинулась у хаті хтось ходить. Так, як мама: шурЯ підвелася з ліжка й побачила, як вона, мов мама, смажить млинці, а запах теплої олії обійняв хату, і в цю мить я зрозуміла нова мама вже тут.
