Невеличка сіра кішка сиділа біля дверей ветеринарної клініки. Вона плакала, а біля її лап лежав крихітний кошеня
Жінка спокійно йшла вулицею, ведучи на повідку маленького песика. Був ясний осінній день: повітря дзвеніло чистотою, жовте й багряне листя кружляло у вирі, ніби танцювало під мелодію невидимого оркестру. Настрій був легким і світлим. Та раптом
Раптом щось привернуло її увагу те, що неможливо було проігнорувати: біля входу в клініку сиділа сіра кішка. Вона жалібно нявкала, а біля неї лежав маленький кошеня. Час від часу вона підскакувала і бігла до перехожих, немов благала про допомогу. Вона кричала, просила, вимагала, але люди лише прискорювали крок.
Усі поспішали по своїх справах, не помічаючи або вдаючи, що не бачать крихітну істоту, яка ледве дихала на асфальті. Як часто буває: пройти повз чужий біль набагато легше. Але жінка зупинилася.
Вона нахилилася й обережно підняла кошеня. Воно було таким худим, що ребра проступали під шкірою. Воно ледве дихало. Єдина думка промайнула в її голові: «Що робити? Куди бігти?» Тоді кішка підійшла ближче й, дивлячись жінці прямо в очі, тихо, але наполегливо нявкнула: «Допоможи врятуй»
На дверях висів листок:
«28-го прийому немає. Вихідний.»
Жінка збентежилася. Таксі? Гроші? Куди йти? Але, піддавшись інстинкту, вона штовхнула двері. І раптом диво: вони відчинилися.
В глибині коридору стояв високий, сивий чоловік у потертому білому халаті.
Будь ласка! промовила жінка. Допоможіть! У мене немає грошей, але потім поверну. Адже воно загине і простягнула худе тіло.
Ветеринар обережно взяв кошеня й поспішно поніс у операційну. Жінка й кішка залишилися в коридорі, тремтячи від хвилювання. За кілька хвилин жінка помітила, що під халатом чоловіка, між лопатками, виступали дивні горбики. «Боже, бідний, у нього горб», промайнуло в неї.
Ви так думаєте? раптом обернувся до неї чоловік і уважно подивився. Потім знову почав займатися кошеням.
Минуло кілька годин. Дихання кошеня стало рівнішим.
Ось бачите, сказав ветеринар. Воно виживе. Але йому потрібен догляд, ліки, тепло. На вулицю його вже не можна він подивився на жінку. І мати-кішка теж прискіпливо підняла на неї погляд.
Що ви говорите! обурилася жінка. Звісно, я заберу їх додому. І маму теж. Ми з Мішкою, кивнула
