Людмила Василівна вже понад двадцять років працює головним бухгалтером у сільській раді. За її мужній характер та неабиякий розум усе село любило та поважало жінку. Вона завжди була зібрана та серйозна. Голова сільської ради довіряв Людмилі так, як собі, завжди прислухався до її поради та неодноразово звертався по допомогу в складних ситуаціях.
Але одного дня жінку неначе підмінити. Людмила Василівна стала розгубленою та пригніченою. Роботу виконувала якось машинально, ні з ким не розмовляла та весь час думала про щось своє. З кожним днем жінка згасала все більше і більше. Усі хвилювались за жінку, але нікому так і не було відомо, що трапилось. Селом стали ходити різні чутки, але правду вдалось дізнатись лише одній жінці, близькій подрузі Людмили Василівни.
Причиною розпачу стало те, що її єдиний син покинув свою дружину з дворічним сином. Усе життя Людмила виховувала сина сама, хоча й мала чоловіка. Жінка доклала усіх зусиль, щоб виховати його достойно і її труди виявились не даремні. Максим вступив до медичного університету на навчання за державний кошт та був одним з найкращих студентів. Після закінчення хлопець багато працював і тепер став відомим хірургом.
Людмила дуже любила свого сина та бажала йому лише найкращої долі. То ж коли син сказав, що одружується з Вірою, жінці це в край не сподобалось. Усім в селі було відомо, що матір Віри нагуляла її й дівчинка росла без батька. Людмила Василівна не могла дозволити, щоб її єдиний син набрався такого позору. Але Максим і чути нічого не хотів, одружився з Вірою. Незабаром на світ з’явився їх син. Пані Людмила усім серцем полюбила онука, але невістку прийняти так і не могла. Молода сім’я згодом переїхала у новий гарний будинок, який придбала своєму сину Людмила.
Сама Людмила мешкала у невеликому, але гарному будинку. Вони збудували його з чоловіком відразу після весілля, але після народження Максима грошей у сім’ї стало не хватати й голова сімейства поїхав на заробітки. Планувалось, що він повернеться, як тільки сім’я встане на ноги, але щось пішло не так і чоловік залишився там на завжди. Тепер він приїжджає лише один раз на рік, на Різдво. От і прожила все життя Людмила Василівна сама. Усе, ради чого вона жила — це син та робота.
Подейкували, що в чоловіка Людмили вже давно з’явилась нова сім’я, але жінку це схоже ні трішки не тривожило. Вона вважала, що якщо йому хватає сил та грошей утримувати дві сім’ї, то і нехай.
— Мам, я розлучаюсь з Вірою. У мене з’явилась інша жінка і я її дуже кохаю, — одного дня заявив Людмилі син.
— Синку, ти вже дорослий чоловік і сам знаєш як для тебе буде краще. Але будинок, який я вам подарувала залишиться Вірі з сином. У тебе чудова робота, ти розумний та талановитий і неодмінно ще заробиш собі на будинок, який буде у сто разів кращий за той. Я виховувала тебе сама і знаю як це складно. І я ні в якому разі не допущу, щоб мій онук та його матір опинились на вулиці.
Максим був не в собі від злості. Як матір може віддати його будинок, невістці, яку весь цей час ненавиділа? Він вже пообіцяв своїй новій дівчині, що вони переїдуть у розкішний дім, а тепер він і не уявляє, як їй все це пояснити.
Усе село гуділо від такої приголомшливої новини. Ніхто не розумів чому Людмила Василівна вигнала сина, а будинок віддала невістці.
Чимало було тих, хто намагався «урозумити» Людмилу, але вона твердо стояла на своєму. З часом жінка усвідомила, що була дуже несправедлива до невістки і їх стосунки почали налагоджуватись, а онук став єдиною втіхою в її житті. Людмила дуже сподівалась, що хлопчик не виросте схожим на свого батька та буде вірним одній жінці все життя.
Людмила ніяк не могла пробачити собі те, що так погано виховала свого сина. Як її Максим міг навіть подумати про те, щоб вигнати матір свого сина на вулицю? Жінка твердо вирішила, що допоможе Вірі виховати онука справжнім чоловіком за якого не доведеться потім червоніти.
