Кілька днів тому мій син привів додому свою дівчину. Вона трохи молодша за мене думаю, на років чотири чи пять. Мій син закохався у жінку майже мого віку й хоче одружитися з нею. Ще більше мене здивувало те, що у цієї жінки є маленька донька.
Я прийняла їх тепло. Головне мій син щасливий, і я від того теж щаслива, але мусила з кимось порадитись. Як тільки вони пішли, я набрала свою близьку подругу, яку жартома називаю «валерянкою». Вона завжди поруч, підтримує у будь-яких ситуаціях, дає поради, які ніколи не підводять. От я й розповіла їй усю історію, попросила допомогти зробити так, як буде правильно.
Ми довго спілкувалися, і розмова продовжувалась би ще, якби син не зайшов додому. Він хотів поговорити. Я хвилювалась, що почую ще одну новину, яка мене ошелешить. Він каже: «Мамо, я хочу, щоб вона і її дитина жили з нами».
Я розгубилась, але сказала: добре, нехай вони переїжджають. Він зрадів і пішов повідомити їй.
В голові крутилася лише одна думка: невже ця жінка справді любить мого сина? Може вона знає, що у нас просторий будинок у центрі Києва, що ми заможна сімя і тому пішла за ним?
З цими думками я заснула й побачила сон: мій покійний чоловік каже мені «Все добре». А вранці, прокинувшись, я зрозуміла мій син не дурний, він усе сам зрозуміє, а навіть якщо помилиться, то зуміє виправити.
