Син не готовий бути батьком
Ах ти бешкетниця! Невдячна свиня! кричала мама на Марину, як уміла. Її округлий живіт лише ще більше розятрював мамині емоції гнів удвічі більший. Забирайся з дому і не вертайся! Щоб я тебе більше і не бачила!
Ну і справді вигнала. Вона й раніше часто погрожувала або й виганяла Марину на вулицю за всяку дрібницю, але тоді хоча б через декілька годин чи днів забирала назад. А тепер, дізнавшись, що дочка завагітніла, сказала: можеш повертатися хіба коли вже сама вирішиш усі свої справи.
Залита сльозами, з маленькою сумкою та кількома речами, Марина прийшла до Назара свого хлопця, такого ж розгубленого. Назар батькам нічого не сказав, а його мама, щойно побачила Марину, майже відразу запитала чи не зарано ще щось вирішувати і чи справді Варто? Але було вже пізно живіт у Марини вже помітно округлився. В такому шоковому стані вона була готова погодитися на все, аби тільки хтось підставив плече. Хоча пару тижнів тому ще категорично сперечалася з мамою навіть щодо дрібниць, а тепер мучилася відчаєм, не розуміючи, як далі.
Мій Назар ще зовсім не готовий бути батьком, сказала мама Назара. Він молодий, усе життя зіпсує і тобі, і собі. Звичайно, ми підтримаємо чим зможемо, зітхнула вона. Але я вже дізналася у знайомої, тебе можуть взяти в центр допомоги для дівчат у твоїй ситуації таких, яким зараз ніхто не потрібен.
У центрі Марині виділили маленьку кімнату. Нарешті вийшло видихнути, відновити сили, трохи заспокоїтися. Ніхто не тицяв пальцем, психолог готувала її морально, помагали облаштувати все необхідне перед пологами. Коли ж нарешті настав день і Марині поклали на руки її крихітне диво, у неї неначе зупинилося серце злякалася, була в шоці, мов у тумані. А потім почала роздивлятися донечку, досліджувати її, ніби знайомитися з новим і незвіданим світом.
Приближалися Різдвяні свята. Замість радісної новини її попередили скоро тобі треба буде звільнити кімнату. На твоє місце вже є черга.
З маленькою Євою на руках, якій щойно виповнився місяць, Марина сиділа у своїй кімнатці й плакала: де брати гроші, кого просити залишитися на ніч? Її мама так і не пробачила, навіть не захотіла подивитися на внучку. Обох викреслила з серця.
Ой, Євочко, який у нас із тобою сумний Святвечір прошепотіла Марина, ніжно обіймаючи донечку. А вона ж із дитинства любила це свято! Завжди бігала з колядками з дітьми по всіх будинках, знала всі пісні від першої до останньої строфи. В ті святкові дні вона ще й гарно підзаробляла: за вечір могла обійти мало не весь район, і люди щедро дякували хтось копійчиною, хтось цукерками. Зараз так захотілося відчути ту атмосферу ходити від хати до хати, співати колядки, хоч трохи відволіктись від тривоги й болю. А чому б і ні? промайнула думка. Дитина в мене тиха, вдягну тепліше, притисну до себе і помандрую з колядками. А якщо хтось не відкриє нехай, Бог їм суддя!
Наступного ранку після Святвечора Марина обрала для колядування затишну тиху вуличку з приватними будинками. Як відчувала двері відкривали неохоче: чекали хлопців з козою, а тут дівчина з малям. Але місцями її пускали до хати. Марина співала щиро, з душею, тож дякували щедро: хто гривнею, хто трохи домашніх страв давав. А ще всі розчулено вітали малечу на руках очевидно, люди розуміли, що на таке колядування жінка із немовлям наважиться не з легкого життя.
Йти від хати до хати було непросто. Он ще там у кутку велика вілла, навідуюсь і годі. Там, мабуть, багатші люди живуть, може, щось цікаве дадуть, подумала Марина. У кишені вже зібралась кругленька сума під тисячу гривень, нарешті заспокоїлася трохи.
Дозвольте заколядувати! сказала вона, коли господар вийшов зустрічати її на порозі. Але той чоловік повівся якось дивно: глянув на неї, потім на дитину й аж зблід, неначе привида побачив.
Надійко? тихо прошепотів він.
Що? Ні, я Марина Напевно, ви мене сплутали з кимось.
Марина А ти ж як дві краплі води схожа на мою дружину ледве промовив чоловік. І це дівчинка? Дочка?
Так.
І в мене була така донечка Та вони обидві загинули Машина, аварія У ніч перед Різдвом мені наснився сон: ніби дружина й дочка повернулися додому. І от зараз ви стоїте на порозі Невже таке буває?
Я не знаю, що сказати
Та проходьте, не соромтеся. Розкажіть свою історію
Спершу Марина злякалася чоловік був надто емоційний, ніби трохи не в собі. Але куди діватися? І вона пройшла у велику кімнату, де сам жив дядько, в якого від лиха світ зав’яз. Побачила на стіні фото: жінка з дитиною, справді дуже схожі на неї
І Марина почала говорити. Розказувала все і як лишили з дитиною, і як боялася майбутнього, і як на Святвечір пішла колядувати. Говорила, не зупиняючись, наче вперше хтось її вислухав по-справжньому. А він мовчав і слухав, пильно дивився на немовля, яке солодко дрімало і крізь сон усміхалося наче памятало, що дім не завжди починається зі стін. А буває дім це коли просто тебе чекають і приймають.
