Двері до кабінету відчинилися, і на порозі зявився високий засмаглий чоловік. Він уважно подивився на Олену й промовив приємним голосом:
Доброго дня, Олено Степанівно. Я Марян, ваш компаньйон.
Олену ніби опроменило вона відчула, як по її тілі пробіг електричний розряд. Посміхнувшись, вона запросила його до столу. Серце билося швидко, але незабаром вони почали розмову.
За вікном лило, була майже північ. Олена глянула на кухонний годинник. Прибрала холодну вечерю до холодильника і пішла спати. Останнім часом вона вже не дзвонила чоловікові й не чекала. Набридло себе накручувати чи, може, просто звикла до такого життя? Не було сенсу в істериках.
Михайла, свого чоловіка, вона любила. Одружилися з кохання, яке спалахнуло ще на третьому курсі університету. За півтора року народився син Ярик зараз йому пять.
Батьки подарували їм квартиру в новобудові, де вони й жили, але мріяли про більше.
Незабаром після випуску Михайло разом з другом Богданом почали бізнес. Богдан закінчив медичний, спочатку працював у поліклініці, потім відкрив приватну клініку. Михайло був економістом друг запросив його до справи, а згодом переманив ще кількох однокурсників. Справа розвивалася, і незабаром відкрили два філіали у місті.
Олена сиділа вдома, виховувала сина. Спочатку хотіла працювати адже вона теж економіст, але чоловік переконав:
Оленко, сиди з сином. Я забезпечую наше життя. Коли Ярик піде до школи, тоді й подумаєш про роботу.
Згодна, Мішко, тільки вдома нудно.
Розумію, але поки так, сказав він, і вона не заперечувала.
Жили добре щороку їздили до Туреччини, грошей вистачало. На день народження чоловік подарував їй машину. Але чим успішнішим ставав бізнес, тим жорсткішим робився характер Михайла. Він вже не був тим веселим хлопцем, який закохувався в неї на третьому курсі.
Вечори Олена проводила сама. Іноді годувала чоловіка, але частіше він відразу лягав спати. Відчуття, що він віддаляється, ставало сильнішим. Сердечних розмов більше не було.
Треба змінитися, вирішила вона.
Після салону краси вдягла елегантну сукню й несподівано завітала до чоловіка на роботу. Він здивовано підвівся.
Олена? І так змінилася! Чудово, вечеряємо у ресторані, сказав він, але по його погляду було видно візит дружини його бентежить.
Вечір пройшов чудово. Михайло подарував квіти, навіть невеликий подарунок. Похвалив її новий образ. Олена була задоволена вечір наодинці з ним став рідкісним подарунком.
Мішку, може, подумаємо про другу дитину? спробувала вона.
Про другу? він здивувався. Не знаю, навіть не думав. Побачимо.
Олена вже дрімала, коли подзвонили з лікарні: «Приїжджайте негайно». Тремтячими руками вона попросила сусідку посидіти з Яриком і виїхала. В голові крутилося лише одне: з чоловіком щось сталося. Аварія?
Вона підійшла до каталки на ній лежав чоловік, обличчя в крові. Це був її Михайло. Він був мертвий. Олена кричала, плакала, але це була реальність. У памяті лишилися уривки: аварія, реанімація, дівчина
Після тієї ночі Ярика забрали батьки, а Олена замкнулася в квартирі. Випила пляшку горілки, не відразу, але за кілька днів. Дивилася на фото, згадувала їхнє щастя. Все зруйнувалося в одну мить.
Поліція пояснила: хтось виїхав на зустрічну смугу. У тій машині були Михайло й Богдан.
Батьки не залишали її одну.
Доню, треба жити далі. У тебе син. Тепер тобі доведеться працювати заради нього.
Олена знала їй дістанеться частка у бізнесі. Вона зібралася й прийшла до клініки. За стійкою сиділа не знайома жінка.
Вибачте, а де Наталка?
Ви Олена Степанівна?
Так. Де Наталка?
Я тимчасово замінюю її. Вона в лікарні Ви не знали?
Ні. Що трапилося?
Вона була в тій самій машині.
Тоді Олені спамяталося: хтось згадував про дівчину в реанімації. Вона поїхала до лікарні, але до Наталки її не пустили. Лише через кілька днів дозволили побачитися.
Дівчина злякано подивилася на Олену.
Наталко, як ти?
Краще Вона почервоніла. А як Михайло Степанович? І Богдан?
Їх уже немає.
Наталка заплакала, відвернулася до вікна. Олена вийшла, щоб не заважати.
Через кілька тижній їй повідомили:
Наталку виписують. З нею та дитиною все добре.
Якою дитиною? Вона вагітна?
Так. Ви не знали?
Олена знову увійшла до палати.
Завтра випишуть. Чоловік забере?
У мене немає чоловіка, тихо сказала Наталка.
А батько дитини? Чому не сказала?
Боялася
Мене? Чого?
Це дитина Михайла Степановича.
Олену ніби приголомшило. Спочатку смерть чоловіка, тепер зрада. Вона вибігла з лікарні, їхаВона притиснула маленького Арсю до грудей, відчуваючи, як у її серці проросло щось нове не гнів, не біль, а прощення.
