Оксана прокинулась. Годинник на стіні показував сьому з половиною. Поряд висіло фото чоловіка з чорною стрічкою в куточку. Так починався кожен її ранок. Вона дивилася на годинник, а потім — на його посмішку. Або навпаки. «Привіт. Доброго ранку, кохана!» — так він казав. Тільки вже не міг поцілувати, як колись.
***
Через дев’ять днів донька зняла траурну стрічку з портрета. Вранці Оксана прокинулась, побачила фото без чорного знаку й подумала — може, смерть чоловіка лише страшний сон?
Вона вийшла у кухню, де донька пекла млинці.
— Тато вже піш— Оленко, тата ж немає, — тихо сказала донька, повертаючись до неї з блідим обличчям.
