Ярослав вийшов з офісу й машинально попрямував до парковки, але раптом згадав, що вчора відвіз авто до СТО. Спочатку розгубився, а потім подумав — може, це й на краще. Їхати в годину пік у задушливому автобусі не дуже хочеться, тому вирішив пішки. Настрій псувало лише похмуре небо — чорна хмара насувалася на Київ, обіцяючи зливою й грозами.
Він ішов, час від часу позираючи вгору. Десь далеко гримнуло. Ярослав пришвидшив крок — він знав, що тут поруч є кав’ярня, минав її щодня, але ніколи не заходив.
Ледь встиг увійти, як з неба впали перші важкі краплі. В ту ж мить над головою розірвався грім, аж підлога здригнулася. За вікном — темрява й стіна води.
У кав’ярні було тихо й затишно. Він обвів поглядом зал — кілька столів вільні. Двері позаду відчинилися, впустивши шум дощу й двох дівчат. Ярослав поспішно сів. Захід заповнювався людьми, що тікали від непогоди. Офіціантка — висока, з серйозним виразом обличчя — принесла меню, але він одразу замовив:
— М’ясо без гарніру, простий салат і каву.
Вона кивнула й поспішила до інших гостей. Бармен додав гучності музиці, щоб заглушити шум дощу. Ярослав дивився у вікно, радіючи, що не потрапив під зливу, що має виправдання не йти додому й не слухати докорів від дружини.
З Маріанною вони одружилися вісім років тому. До шлюбу все було чудово, як і перші місяці спільного життя. А потім вона змінилася. Її подруга вийшла за бізнесмена, і Маріанна почала заздрити. Тепер тільки й говорила про хутра, діаманти та пластичні операції.
— Марічко, навіщо тобі це? Ти ж і так гарна.
— А буде ще краще, — заперечувала вона.
Сьогодні їй не подобався ніс, завтра — губи, потім — груди.
Ярослав намагався відговорити її, але вона лише ображалася:
— Ти так говориш, бо не можеш мені це дозволити.
Про дітей і слухати не хотіла.
— Поправлюся, і ти мене розлюбиш. Коли будеш добре заробляти — тоді й поговоримо.
Він не сперечався. Любив її. А потім його колишній однокурсник запропонував співпрацю — обіцяв «золоті гори». Ярослав пішов. Спочатку все виходило. Навіть змінив стареньку татарову машину на новішу.
А потім усе розвалилося. Налогова знайшла порушення, рахунки заблокували, конкуренти витіснили бізнес. Ярослав залишився ні з чим.
Маріанна називала його невдахою. Сварки й докори вбили його почуття. Він повернувся на колишню роботу, жив за інерцією, не знаходячи в собі сил розійтися.
***
До його столика підсіла закохана пара. Ярослав дивився на них і згадував, що колись вони з Маріанною були такими ж. Куди ж воно поділося?
Його відволік галас біля бару. Дві дівчини відбивалися від п’яного чоловіка. Схоже, вони просто сховалися тут від дощу. Нахабний тип схопив одну й потягнув до виходу. Подруга кинулася на допомогу, але він відштовхнув її так, що вона ледь не впала. Ніхто в залі не втручався.
Ярослав підійшов і перекрив йому дорогу.
— Що тТой хвилини, коли Ярослав вхопив хулігана за комір, він нарешті відчув, що знову готовий захищати щось варте у своєму житті.
