Доля не запитала: історія кохання, яку намагалися знищити
Оксана була на сьомому небі від щастя. Нарешті її коханий Максим зробив пропозицію — просто, щиро, без зайвого пафосу, з тією саме пронизливою теплотою в голосі, від якої у дівчини защеміло в грудях. Вона, звичайно, погодилася — і вже за кілька днів почалася метушня: списки гостей, примірки, обговорення меню. Все було, як у казці.
— Оксанко, думаю, тобі пора познайомитися з моїми батьками, — якось сказав Максим. — Мама запрошує нас на вечерю в суботу.
— Давно пора, — засміялася Оксана і чмокнула його в щоку.
У суботу перед вечером вони приїхали до батьків Максима. Оксана з хвилюванням відчинила двері будинку — і застигла на місці. У кріслі сидів батько Максима — чоловік з суворим поглядом і втомленими руками. Він підвів очі й… його обличчя різко змінилося. Оксана відчула, ніби земля пливла з-під ніг.
Ця людина — була ворогом її родини.
Коли Оксані було всього одинадцять, трагедія розбила її дитинство. Батьки її найкращої подруги Марії загинули в аварії, повертаючись із міста на мотоциклі. То був жахливий день. Мати Оксани — Наталія — ридала на ґанку, а батько, Олексій, лише мовчазно стискав губи. Він завжди недолюблював батька Марії — Віктора, свого колишнього суперника ще зі шкільних років. Колись вони обоє закохалися в одну дівчину — Олену. Вона обрала іншого, а Олексій запам’ятав це на все життя.
Після смерті батьків Марія поселилася на деякий час у них, але Олексій був незадоволений. Він навіть відвідав інтернат і наполіг, щоб дівчинку забрали. Тоді він сказав Наталії:
— Я не хочу, щоб моя донька товаришувала з дочкою цієї людини.
Він навіть заборонив дівчинці дзвонити Оксані. А через місяць родина переїхала до іншого міста.
Зв’язок перервався.
Минуло чотирнадцять років. Оксана закінчила університет, влаштувалася у велику торговельну компанію. Колектив був молодим, але холодним. Дівчину зустріли без особливого ентузіазму — хтось заздрив її красі, хтось вважав, що вона не втримається. Перший робочий день здався вічністю.
На четвертий день, направляючись до кабінету з документами, вона зіткнулася в коридорі з молодим чоловіком. Їхні папери розсипалися, вони одночасно нахилилися — і Оксана завмерла. Серце вдарилося об ребра.
— Маріє?! — видихнула вона.
Вона підняла очі. І в мить впізнала її.
— Оксанко… Боже, невже це ти?
Вони обнялися прямо в коридорі, не помічаючи здивованих поглядів колег.
Після роботи Марія чекала її біля входу. Вони пішли в кав’ярню і говорили годинами. Вона розповіла, що її усиновили, що вона працює в тій самій компанії. Оксана запросила її до себе додому — познайомити з батьками. Мати була рада, але батько… Олексій навіть не намагався приховати холод. Він різко запитав:
— Ким ти, говориш, працюєш?
— Кур’єром, — відповіла Марія, не моргнувши. Хоча Оксана знала, що та скромничає.
Незабаром вони почали зустрічатися. Були щасливі. Оксана сяяла, Марія піклувалася. Вони знову стали єдиним цілим. І одного дня вона взяла її за руку і сказала:
— ВихЗаручини були тихими, а весілля — як сон, де минуле та теперішнє злилися в один вітер, що зносить усі перешкоди.
