Сиди! Нас немає вдома! – спокійно мовив Петро.

Сиди! Нас нема вдома! спокійно каже Петро.
Але ж дзвонять! Уляна завмерла, підвівшись із дивана.
То й нехай, спокійно відповідає Петро.
А якщо це хтось важливий? Або по справі? непокоїться Уляна.
Субота, дванадцята, каже Петро. Ти нікого не кликала, я нікого не чекаю. Звідси висновок?
Я тільки вічко подивлюсь! шепоче Уляна.
Сиди! в голосі Петра залізо. Нас нема вдома! Хто б там не був, нехай іде звідси!
А ти знаєш, хто там стоїть? цікавиться Уляна.
Маю підозру, саме тому і кажу, щоб ти не світилася біля вікон.
Якщо це ті, про кого я думаю, вони так просто не підуть, знизує плечима Уляна.
Все залежить від того, скільки ми не відкриватимемо двері, спокійно каже Петро. Рано чи пізно підуть.
У будь-якому разі, ночувати в підїзді не залишаться. А нам з тобою нема куди поспішати. Так що бери навушники, телефон і дивись кіно.
Петь, мені мама дзвонить, показує екран телефону Уляна.
Значить, за дверима твоя тітка з цим її непутящим сином, робить висновок Петро.
А ти звідки знаєш? дивується Уляна.
Якби мій брат стояв, Петро вимовив слово «брат» якось гидко, дзвонила б моя мама.
Більше ж варіантів нема? перепитує Уляна.
Якщо сусіди я з ними спілкуватися не хочу. Друзі б подзвонили на телефон або попередили, а не тренували дзвінок півгодини. Тільки настирливі родичі можуть так нахабно стукати!
Петь, це таки моя тітка, страждально каже Уляна. Мама повідомлення надіслала.
Питає, де нас носить. Тітка Наталка зупиниться у нас на пару днів, має справи в місті!
Напиши їй, що готелів у Львові купа, Петро усміхнувся.
Петрику! докірливо вигукує Уляна. Я не можу таке написати!
То напиши, що нас нема, живемо у готелі, бо в квартирі труїли тарганів!
Супер! Уляна швидко пише й відсилає.
Петь, вона каже, щоб ми зняли два номери для неї та Костика, розгублено промовляє Уляна.
Напиши, що грошей нема. І що ми самі в хостелі, з нами у кімнаті пятнадцять трудових мігрантів, Петрові аж смішно.
Мама питає, коли будемо вдома, дивиться на чоловіка Уляна.
Відпиши: через тиждень, відмахується Петро.
Дзвінки в двері змінилися тишею. Подружжя зітхає з полегшенням.
Петь, мама написала, що тітка приїде через тиждень, ледве чутно каже Уляна.
А нас знову не буде, відповідає Петро.
Петь, ти ж розумієш, що це не вихід? Ми не зможемо ховатись вічно. Приїдуть у будній день що тоді? Чи з роботи зустрінуть? Що моя тітка, що твій брат здатні на будь-що.
Та знаю, зітхає Петро. І кого покуса-чорт купувати трикімнатну?
Ми ж для майбутньої великої родини її брали, мовить Уляна.
Треба народжувати дитину, серйозно каже Петро. А краще одразу двох!
Я не проти, ображено каже Уляна. Сам знаєш, треба лікарів пройти, не виходить.
Головне менше нервів! твердо відповідає Петро. Наші родичі спершу мені, потім тобі нерви мотають!
Гнати б їх куди подалі! Бо через них нічого не виходить.
Уляна не сперечається. Вона знає він має рацію.
***
Коли вирішили одружуватися, обоє пройшли дороге обстеження на сумісність і генетику. Там і фертильність перевірили. Все було прекрасно. Але після весілля дітей відклали треба було заробити на власне житло.
Розраховувати на спадок марно. До весілля Петро й Уляна жили з мамами у крихітних однокімнатках. Могли покластися лише на себе.
Пять років важкої праці та економії і от нарешті своя велика квартира у Франківському районі Львова.
Житло було не нове, ремонт самотужки, меблі купляли з нуля. Але яке це було щастя!
В голові крутилася стара пісня про панельки.
Та варто було відсвяткувати новосілля, як на порозі зявилася тітка Уляни з сином. Ще й мама Уляни з ними, щоб молоді не заперечили.
Вас тут не здавить, місця вдосталь! Не те, що ми з Уляною ютились у одній кімнаті!
Дуже зручно, підтакнула тітка Наталка. Мені окрема кімната, й Костика окремо покладемо!
У нас в залі не сплять, каже Петро. Це кімната відпочинку.
А я й не збираюсь працювати! розвеселилася тітка Наталка. Уляно, ти чоловікові поясни: з Костиком незручно, він хропе! А ви й досі не накрили стіл!
Ми вас не чекали, почервоніла Уляна.
І холодильник порожній, підтримує дружину Петро.
Ну-ну, тітка Наталка підхопила примирливо. Петрику, бігом у магазин, а ти, Улянко, на кухню!
Чого стоїте? додає мама. То так ви гостей приймаєте?
Ви хіба з глузду зїхали? ледве стримує крик Петро, та Уляна затягує його в іншу кімнату.
Коли Уляна відпускає його руку від рота, Петро шепоче:
Уляно, вони не вгадали двері? Я їх зараз вижену до твоєї мами разом із нею!
Гості, а поводяться як вдома. Це що?!
Петь, та вона проста жінка, з села, виправдовує Уляна. Там у них так заведено!
Я знаю сільських, хамство ніде не в моді. А це саме воно!
Коханий, не сварімось із мамою й тіткою мені ж потім усі нерви зіпсують, а тобі ворогом знайдуть! Тобі треба?
Мені байдуже, ким я для них стану! Якщо так ставляться мені не важко буде взагалі не бачити!
Петь, ну, пожалій мене! Якщо виженемо тітку Наталку, мама мене прокляне У мене тільки вона лишилась!
Цей аргумент вирішує все. Петро скрегоче зубами і йде по закупи.
Тітка Наталка гостювала не три дні, як обіцяла, а повних два тижні. А Петро підсів на валерянку вже на другий вечір.
Відїзд родичів святкували широченно із віником, шваброю і радощами. Три дні квартиру відчищали.
А потім ситуація повторилася навпаки.
Братуха, я до тебе ненадовго! Діма обійняв Петра так, що аж кістки хруснули. Мені справи порішати, а тоді додому!
Сам не можеш приїхати? питає Петро.
Та ти що! В мене ж сімя як я їх лишу у селі, а сам до Львова? Дружина мене сам не відпустить!
Тому й усю малечу приволік? питає Петро.
А з ким я їх залишу? Діма ляснув по плечу брата. Давай, як у молодості, натрясемо це місто!
Діма! сердито криком вигукує його Світлана. Я тобі зараз так натрясу, потім нічого трясти не буде!
За півтори години після приїзду Діми з родиною Уляна вже лежить із головним болем.
Діти рівчаками носяться по всій квартирі, Світлана тільки верещить, інакше розмовляти не вміє. Діма хоче відірватися, Світлана заходиться у крику ще дужче.
Петю, ти ж у мами єдиний син? втискається у подушку Уляна.
Це двоюрідний по маминій лінії, бурчить Петро. Я його кузеном звав.
Неважливо, як ти його звеш. Чи не можна попросити їх поїхати?
Самий би з радістю, поклавши руку на серце каже Петро, але тут так само, як із твоєю тіткою: потім мені мізки чайною ложкою виїдає мама!
Не встигли відійти від одного візиту вже нові гості на порозі. Тітка Наталка з сином регулярно мають важливі справи у Львові.
Кузен Діма з родиною періодично наїжджає вирішити питання. Мами не забувають про дітей теща точить нерви зятеві, свекруха невістці.
Постійна нервова напруга розїдає здоровя молодої сімї.
При такій каруселі гостей не лише здоровя бракує навіть мріяти про дітей марно.
***
Давай змінимо квартиру? пропонує Уляна.
На психлікарню? із усмішкою питає Петро. Скоро й так туди потрапимо!
Ні, серйозно. Давай обміняємось на аналогічну у іншому районі. Є ж люди, що хочуть у Франківський. Ми переїдемо й нікому не скажемо, куди!
Це лише відкладення вирішення, Петрове лице серйозне. Мій кузен із твоєю тіткою дізнаються адресу через нових власників, ще й в Бога душу винесуть!
Може, нам вистачить часу, щоб ну, ти розумієш? з надією питає Уляна.
Нам треба і народити! Лише це можливо трохи зупинить!
Може, зїхати на квартиру? До друзів? Приховаємося!
Маєш на увазі Валерія з Катериною?
Ага. В них є вільна кімната.
Там Тера живе, сміється Петро. Забула?
Краще зівчаркою, ніж із нашими родичами! Уляна втомлено опускає голову.
Почекай! вигукує Петро, хапає телефон. Валера, позич собаку!
О! Друже! Ти мене виручаєш! Ми з Катею в Карпати збираємось, а Теру нема з ким лишити чужих не любить, а вас знає і поважає! Їжу, підстилку, іграшки, миски привезу! Ще й доплачу!
Вези! з ентузіазмом каже Петро.
Повертається до дружини, як світиться:
Дзвони мамі нехай тітка приїде завтра! А я брату зателефоную, щоб приїжджав у середу!
Ти впевнений? питає Уляна.
Радо приймемо! щиро говорить Петро. Хто ж їм винен, що наша улюблениця їм не до вподоби?
Кузену Дімі з сімєю вистачило одного гарчання Тери, щоб вибрати готель замість квартири родича.
Замкніть цього звіра десь! верещить Світлана, ховаючись за Киціним худим плечем.
Тітко Наталко, ви жартуєте? сміється Петро. Сорок пять кіло чистих мязів! Це ж вівчарка, а не болонка! Будь-які двері винесе!
Чого вона на мене зуби скалить? тремтячим голосом тітка Наталка.
Чужих не любить, знизує плечима Уляна.
Позбудьтеся її! Не можу в одній квартирі із цим звіром!
Як це позбутися? обурюється Петро. Наша милиця наш член родини! Дітей нема, а кохати когось хочеться! От ми її і любимо!
І нізащо не залишимо! додає Уляна.
Потім дзвонили обидві мами чому відмовили родичам у гостинності.
Ніхто їх не виганяв самі не схотіли залишатися! Приїжджайте будемо раді!
А собака?
Мамо, ми ж нікому не відмовляємо!
І мами чогось у гості перестали проситися.
Через місяць Тера повернулась додому, але була напоготові повернутись за першим викликом.
Не знадобилось: Уляна вже носила під серцем двійню.
Головне нікому не відмовляти…