Здається, ми й не розлучались…
Щодня Катерина йшла додому, сподіваючись, що Максим повернеться. Знала, що ключів у нього нема — лишив, коли пішов. І все одно вірила, що відчинить двері й побачить у передпокої його кросівки. Та дива не сталося.
Разом вони прожили два роки. Він заповнив порожнечу після смерті мами. Навіщо ж вона почала ту розмову?.. Між ними не було шаленого кохання, просто було добре разом. Але Максим не робив пропозиції, не говорив про майбутнє, про їхнє майбутнє.
— А що далі? — спитала Катерина одного разу.
— Ти про штампи у паспорті? Що вони змінять?
— Для жінки це важливо. Якщо для тебе ні — може, розійдемось? — промовила вона напівжартом, щоб злякати й підштовхнути його до кроку.
— Тоді розійдемось, — раптом сказав він і пішов.
Вже тиждень вона жила сама. І чекала. Подзвонити? Попросити повернутися? Та якщо чоловік так легко пішов — значить, не кохав.
Він з’явився в її житті саме тоді, коли вона залишилася геть сама. Два роки тому у водія маршрутки схопило серце, він не впорався з кермуванням і врізався у зупинку. Мама й ще одна жінка загинули на місці, іншим пощастило більше. Водій помер у лікарні, коли дізнався про загиблих — обширний інфаркт.
Після похоронів Катерина ходила, наче в тумані. Сама ледь не потрапила під машину Максима. Він встиг загальмувати, вискочив і почав кричати на неї, а потім побачив її обличчя й замовк, відвіз додому й лишився.
Він був на три роки молодший. Різниця невелика, але їй здавалося, що між ними — ціла десятилітка. Він нічого не планував, жив одним днем, від розмов про дітей відмахувався. «Які діти? Встигнемо. Катю, хіба нам удвох погано?» — сміявся Максим.
А їй хотілося звичайної родини, дитини, разом вибирати візочок і розпашонки. Це його дратувало.
Увечері вона навмисне не діставала телефон із сумки, щоб не дивитися на нього щохвилини. Ледь стримувалася, щоб не подзвонити. Збираючись на роботу, щоранку з замиранням серця перевіряла повідомлення. Максим не писав.
Знову пустий самітній вечір. По телевізору йшло якесь кіно. Катерина думала про своє, навіть не бачачи, що відбувається на екрані. Тому не одразу почула приглушений дзвінок із передпокою. Вона довго не могла знайти телефон у сумці — заважали гаманець, розчіска, дрібнички. Нарешті дістала, але це був не Максим. Вона відповВона взяла слухавку, і в ту ж мить зрозуміла — іноді життя повертає тебе туди, де ти дійсно потрібен, щоб відкрити те, що варте справжньої любові.
