ШЛЮБ ЗА РОЗРАХУНКОМ
Олександре Вікторовичу, можна з вами поговорити? у дверях офісу зявилася світловолоса голова Зоряни. Її завжди непосидюча й занадто гучна поведінка сьогодні змінилася на підозріло лагідну й стриману.
Що тобі потрібно? чоловік відірвався від ноутбука й глянув із-під брів на падчерку.
У мене до вас велике прохання, Зоряна не чекала запрошення, перетнула поріг, тихо зачиняючи двері, і сіла навпроти чоловіка, що вже не вперше не міг зрозуміти її намірів.
Підвищення зарплати я тобі не дам! суворо, без натяку на жарт, сказав Олександр Вікторович, наче вже знав, чого чекати від Зоряни. Навіть не проси! Ти погано виконуєш свої обовязки: постійно спізнюєшся, зриваєш дедлайни, підставляєш мене й команду скільки вже розмов про це! Він не раз сварив Зоряну за її безвідповідальність. Дівчина часто провокувала конфлікти із колективом та плела інтриги, якщо хтось не подобався їй.
Вже кілька місяців керівник фірми вагався, чи не звільнити цю норовливу дівчину, але не мав на це серця: Зоряна була донькою його коханої Анни. Пятнадцять років тому Олександр Вікторович зустрів Анну, і їхнє щастя тривало доти, поки страшна хвороба не забрала жінку. Минуло два роки з дня її смерті. Тепер чоловік часто жалів розгублену падчерку, яка так нагадувала йому дружину.
Я вже давно не претендую на зарплату, зі злістю пирхнула Зоряна. Прийшла до вас з іншою справою.
Якою ж? здивовано підняв брову керівник.
Олександре Вікторовичу у голосі дівчини раптом забриніла туга. Ви знаєте, як мені було важко після смерті мами? Вона була єдиною, хто мене любив і підтримував
Тому ти так пекельно їй дошкуляла? насуплено перебив чоловік. Він добре памятав, якими були їхні стосунки: мати дійсно віддано кохала доньку, але та завжди була бунтівною і не керованою, доводячи маму до виснаження й сліз. Та все ж, до чого ти ведеш? Для чого викликаєш співчуття? Перейди до справи, у мене чимало роботи.
Олександре Вікторовичу, Зоряна совалася на стільці, ніяк не наважуючись висловити своє прохання. Чи не могли б ви мені допомогти фінансово? Я хочу спробувати себе у бізнесі й потребую грошей на навчання.
Ні, коротко відрізав чоловік. З твоїм ставленням до роботи у бізнесі тобі немає чого робити. Я вже скільки разів тобі говорив: Зоряно, пора подорослішати! А ти, як була вперта, так і залишилася.
Обіцяю, якщо ви підтримаєте мій стартап, я змінюся. Я вже втомилася від цієї метушні. Хочу мати нормальне життя: працювати, робити кар’єру, вийти заміж, народити дітей
Гм, насторожено хмикнув Олександр Вікторович і захвилювався. Є в тебе, часом, хтось? Залицяльник?
Не маю нікого! відмахнулася Зоряна. Якби був партнер, не сиділа б зараз тут вдвох легше вибратися у люди.
Тут не посперечаєшся Хоча партнери бувають різні, задумливо простукав пальцями по столу Олександр Вікторович. Він довго щось обмірковував, а тоді мовив: У мене є для тебе пропозиція, завдяки якій ти зможеш жити гідно.
Яка ще пропозиція? Зоряна насторожено дивилася на нього.
Я згоден дати тобі гроші, але за однієї умови, чоловік лукаво усміхнувся і відкинувся на спинку крісла.
Якої саме? напружилася дівчина. Навіть у страшному сні не уявляла, що почує далі.
Вийди за мене заміж і все отримаєш, про що мрієш, просто і холодно промовив він, склавши перед собою руки й вперше подивившись на дівчину, як на партнерку.
Заміж за вас?! шоковану Зоряну спершу прорвало на сміх, мовляв, та це жарт. Ви серйозно, Олександре Вікторовичу? Так про вітчимів не жартують!
З чого ти взяла, що я жартую? від його погляду у неї холонуло всередині. Ми обидвоє дорослі, і в нас великий вік різниці, зате можемо бути щасливі разом.
Щасливі?.. Та ви мені в тати годитеся! Навіщо я вам? спалахнула дівчина. Олександру Вікторовичу було сорок пять, виглядав він респектабельно та статно, але він завжди був для Зоряни чужим, хоч і не поганою людиною.
Ти мабуть знаєш, що я планую розширити бізнес і підписати контракт із відомою компанією? вловив її німу цікавість чоловік. За умовами контракту я мушу бути одруженим для партнерів це важливий індикатор стабільності та впевненості.
Але ж до чого тут я? Чому не одружитися з іншою?
По-перше, ми давно знаємо одне одного, і ти памятаєш, як я любив твою маму. По-друге, мені потрібно, щоб шлюб був лише на папері, а ти не розповідала про це нікому. По-третє, ти й так потребуєш грошей. Якщо погодишся, я віддам тобі власний бізнес, говорив з нею як із партнером по роботі.
Ви маєте на увазі фіктивний шлюб? Жодного стосунку? Зоряна вже не сердита, а розгублена.
Лише формальний. Тож, що скажеш? серйозно глянув на неї Олександр Вікторович.
Мені потрібно подумати.
Думай, кивнув на вихід чоловік.
Виходячи з кабінету, бізнесмен на якусь мить пожалкував про свою авантюру. Він знав норов Зоряни: якщо й погодиться, то може перед самим розписом зникнути неочікувано. Але часу на відступ він уже не мав.
Зоряна ніколи не вважала Олександра Вікторовича за чоловіка, і як батька також він навіть офіційно її не всиновив. Вони майже не спілкувалися, завжди трималися осторонь. Але після цієї розмови щось у дівчині змінювалося. Він був привабливим, харизматичним і, що важливо, заможним.
Зрештою Зоряна погодилася. Домовилися: лише штамп у паспорті, але спільно не житимуть.
Після скромного вінчання Олександр Вікторович дотримався обіцянок: подарував дружині простору квартиру в центрі Києва, виділив кошти півтора мільйона гривень на старт її бізнесу, оплатив навчання, забезпечував усім необхідним.
Зоряна чесно виконувала договір супроводжувала чоловіка на ділові зустрічі, виглядала щасливою. Колишній буремний стиль життя залишився у минулому: дівчина набагато серйозніше ставилася до життя і вже по-іншому дивилася на Олександра Вікторовича. Їй ставало цікаво з цією людиною, з кожною новою поїздкою їй все менше хотілося залишати його. Тільки зараз вона зрозуміла, за що її мама любила саме цього чоловіка.
Минув рік. Жодної миті вона не пошкодувала про своє рішення. Аж одного дня подружжя, досі не живучи разом, вирішили офіційно розлучитися. Бізнес-контракт був підписаний, і потреба у вигаданому шлюбі зникла. Але до того часу між Зоряною й Олександром Вікторовичем усе змінилося.
Дякую, думаю, тепер ти самостійно впораєшся. Як обіцяв даю тобі волю, сказав Олександр.
Ти впевнений, що хочеш розлучення? несподівано спитала Зоряна, стоячи поряд із фіктивним чоловіком перед РАЦСом.
А ти ні? він глянув їй в очі й побачив там справжній сум.
Я не хочу, чесно визнала вона.
І я не хочу… усміхнувся Олександр Вікторович, міцно обійнявши її й подивившись серйозно. Але якщо залишишся моєю дружиною, то справжньою.
Я згодна.
У РАЦС вони так і не зайшли. Перед самими дверима розвернулися й пішли додому разом.
