Ось адаптована історія, переказана українською мовою з відповідними культурними змінами:
Шлях до щастя
Олег йшов додому пішки. Далековато, звісно, але вечір був теплий, тихий, без вітру. У такі вечори він не шкодував, що немає машини. Ішов, насолоджувався теплом і близьким літом.
Все життя Олег провів із батьками в центрі Києва, звик до галасу й метушні. Але недавно перебрався на околицю, у спальний район. Повертався додому і майже одразу лягав спати, щоб зранку знову їхати на роботу в оживлений центр.
У вікно його кімнати вночі зазирала цікава місяченька, якій не заважали ні дерева, ні інші будинки — навіть щільних штор у Олега ще не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле та далекий ліс на обрії. Спочатку прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному сяйві й не розумів, де він. Потім згадував, заспокоювався і знову засинав.
***
Ще два роки тому він і гадки не мав, що існують комунальні квартири. Не такі, як за старих часів, де на одній кухні тіснилося по десять господинь. Але жити в квартирі з чужим чоловіком, ділити з ним санвузол і кухню — не дуже приємно.
Ріс Олег у звичайній родині, у двокімнатній хрущовці в центрі, з високими стелями, просторими кімнатами та довгим вузьким коридором, що переходив у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитсадку, батько — водієм тролейбуса. Жили не розкошово, але на море раз на рік виїжджали.
Все звалилося в один день. Батько не порушив правил, дочекався зеленого світла і почав рушати, розганяючи тролейбус. Раптом з тротуару кинулася жінка з валізкою на колесах. Батько гальмував, але чи можна зупинити машину миттєво? Жінку відкинуло, як м’ячика, і вона померла по дорозі до лікарні.
Виявилося, вона спішила на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але потім передумав. Вони посварилися, і розлючена теща кинулася на вокзал. Думала, встигне.
Той самий зять потім на суді кричав, що п’яний водій згубив його кохану тещу, і вимагав суворого покарання. Так, напередодні колеги провожали на пенсію одного із водіїв, випивали. Але вранці медогляд не виявив у батька жодних ознак алкоголю. Він взагалі не пив. Але в справі раптом з’явився акт про перевищення норми.
Щоб не підводити інших, батько сказав, що випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам потрапив за ґрати. Мама плакала. Грошей стало мало. Вихователька в дитсадку — зарплата мізерна. Олег сказав, що після школи нікуди вступати не буде, піде працювати.
— Ото, в армію захотів? Мало мені батька, ще й з тобою щось станеться! — ридала мати.
Щоб заспокоїти її, Олег пообіцяв вчитися далі. Перед випускним батько помер у тюрмі від інфаркту. Олег, як і обіцяв, вступив до університету. А через два роки мама знову вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Олег залишився один у їхній квартирі. Мати оплачувала житло, давала гроші, аби тільки вчився. Новий чоловік виявився не просто чиновником, а начальником. Хоча Олегові з голови вилетіло, де саме і ким він працює.
Друзі-студенти довідалися, що в Олега вільна квартира, і одразу почали влаштовувати вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців і дівчат.
Сусіди накаркали матері. Вона приїхала вранці і зустріла на порозі оголену дівчину, яка, нічого не соромлячись, пройшла повз неї у ванну.
Звичайно, мати влаштувала скандал, виставила всіх із квартири, а синові погрожувала: якщо не припинить оргії з п’янкою, грошей більше не буде.
Два тижні в квартирі стояла тиша. А потім друзі напросилися відсвяткувати чийсь день народження. Поводилися тихо, але пили багато.
Вранці Олег прокинувся в ліжку не сам. Поряд спала оголена дівчина, прикрита до пояса ковдрою. Лежала вона на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипалися руді кучері. Такі в групі були тільки в Тетянки Малинової.
Олег обережно вибрався з ліжка, щоб не розбудити дівчину. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби між ними щось було, навряд чи він би потім надягнув труси.
Обійшов усі кімнати — більше нікого не було. Він вмився, зварив каву. На запах прокинулася Тетянка, увійшла на кухню в його довгій футболці і почала приставати, щось бурмотіла. Олег відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Тетянка. — Дай кави. І простягнула руку до його чашки.
— Не неси дурниць, — нерішуче сказав Олег. — Між нами нічого не було. Я ж не самогубця, якби Олежко дізнався, розмазав би мене по стіні.
— А ми з ним розійшлися. Ти не знав? Гадаєш, чогоОлег усміхнувся, обняв Тетянку та промовив: «Ну що, мамо, тепер удвох будемо ростити наші щастя» — і в цю мить зрозумів, що справжнє щастя приходить тоді, коли його найменш очікуєш.
