Ну, слухай, ось історія, яка трапилася з одною родиною у нас, в Україні.
Людмила та її молодша сестра Оксана походять з невеличкого містечка на півдні, де всі знають одне одного, а плітки розносяться швидше за вітер. Долі у них склалися по-різному.
Людмила була типовою «зіркою школи» — закінчила з золотою медаллю, поїхала до Харкова та вступила до університету. Там вона зустріла майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася у місті, отримавши разом із ним у спадок невеличку квартиру.
Оксана ж лишилася в батьківському домі. Два шлюби — обидва невдалі. Двоє дітей. То характер підвів, то чоловіків не щастило, але після розлучень вона з дітьми знову повернулася під мамин дах.
У Людмили з чоловіком теж були важкі часи. Гроші то були, то зникали. Але крок за кроком вони будували своє майбутнє. Купили спочатку кімнату, потім продали, вклалися в іншу квартиру — вже двокімнатну. Вирішили, що вона стане стартом для їхнього сина Дмитра. Хлопець вступив до медуніверситету, навчався старанно. Мріяли, що після закінчення та весілля він переїде туди з дружиною і почне самостійне життя.
Але все пішло не за планом.
Коли син Оксани — Олег — закінчив школу, він теж вирішив їхати до Харкова. Вступив до коледжу, планував працювати та знімати житло. Але грошей на оренду не було. Тоді Оксана, зі своєю наполегливістю, попросила сестру прихистити сина «на пару років». Обіцяла, що він сплачуватиме комуналку, влаштується на роботу, а вони — допоможуть, як тільки зможуть. Людмила повірила. І погодилася.
Два роки проминули. Дмитро закохався, зробив пропозицію Марії. Почали готуватися до весілля. Людмила попередила племінника:
— Олеже, до літа тобі треба буде виїхати. Восени в квартиру заселиться Дмитро з дружиною.
Здавалося б — все чесно. Але почалися дзвінки.
— Влаштувався на нову роботу, зарплата — копійки…
— З дівчиною чекаємо дитину…
— Одружуємося…
Людмила з чоловіком знову пішли на поступки. Дозволили пожити до вересня. Потім — ремонт, переїзд сина. Всі знали. Навіть Оксана. Вона кивала, погоджувалася, казала:
— Звичайно, допоможемо. Все розуміємо.
Але літо минуло. Настав серпень. Оксана подзвонила:
— Грошей на допомогу синові нема. Донька скоро народжуватиме, їй потрібніше. Та й весілля на носі…
Потім — дзвінки від бабусі з дідусем. Благали пожаліти, піти назустріч.
— Це ж твій племінник! Рідня!
Людмила з чоловіком знову згнулися. Сказали: до кінця листопада — і точка.
Прийшла зима. Святкували весілля. Дитина народилася. Але Дмитро з Марією все ще жили з батьками. А в «їхній» квартирі оселився Олег із дружиною Яною та немовлям. І навіть не думав виїжджати.
Кожного разу — нові відмовки.
— Зарплату затримали…
— Оренду знайшли, але там жахливі умови…
— Телефон загубив, тому не відповідав…
— Сильно захворів, мало не потрапив до лікарні…
Людмила дзвонила — безрезультатно. Один раз приїхала поговорити особисто — не відчинили. Хоча вона точно знала: вдома. Вдруге приїхала з чоловіком. Олег відчинив і… кинувся на дядькаОлег відчинив і… кинувся на дядька з кулаками, але його зупинив сусід, який викликав поліцію, і тепер у Людмили з родиною нарешті настали мир і спокій.
