Щоночі минав повз ресторан… доки до нього не підійшов кухар.

Щовечора, у ту саму годину, я помічав хлопчика, що проходив повз мій вишуканий ресторан у Києві. Він ніколи нічого не просив, ані слова. Зупинявся лише, щоб зазирнути у вікно, спостерігаючи гарно сервіровані страви, бездоганні прибори та сміх людей між шматочками їжі. Потім ішов далі — з порваним рюкзаком на спині й зовсім пустим шлунком. Одного разу я вхопив його погляд з кухні й наказав офіціантові: «Коли наступного разу побачиш його, запроси всередину, мушу поговорити». Наступного вечора він з’явився як завжди, але перш ніж зникнути в темряві, я вийшов до нього сам. «Голодний?» — запитав я. Він мовчки кивнув. «Хочеш навчитися готувати?» — його очі розкрилися від неймовірності цієї пропозиції. Так і почалася наша історія. Я дав йому свій старий фартух, місце біля мийки посуду та право чистити картоплю, відкриваючи аромати й смаки, які він навіть уявити не міг. Я не платив йому гривнями — натомі
Щовечора, у ту саму годину, я помічав хлопчика з розірваним рюкзаком, що проходив повз наш вишуканий ресторан у Києві, зупиняючись лише на мить під вікном, щоб подивитись на сервіровку столів та сміливих відвідувачів, а потім нечутно йшов далі з цілковито порожнім шлунком.
Одного вечора я вказав офіціантові запросити його наступного разу, коли з’явиться, і коли наступної ночі хлопчик прийшов знову, я вийшов до нього й запитав просто: «Голодний?» – на що він безмовно кивнув.
Моє запитання «Чи бажаєш навчитись готувати?» розкрило його очі від неймовірності, проложивши шлях до його майбутнього – я дав йому свій старий фартух і місце на кухні для миття посуду та чистки картоплі без платні, але з навчанням кожному руху, від нарізання цибулі без сліз до терплячого очікування готовності страв.
Минали роки, й сьогодні той самий хлопчик, що заворожено дивився у вікно – двадцятичотирирічний Михайло Шевченко, став наш головний шеф-кухар, що щовівторка подає особливу страву «Спогади з вікна», скромну, але з інгредієнтами його дитинства, і коли її обирають, він посміхається й каже: «Ця страва має інгредієнт, якого немає в інших – голод… змінити долю».
Його шлях нагадує мені, що найглибші зміни народжуються найчастіше з найголодніших сердець.