Ми з чоловіком розвелись, коли Ігорю не було ще й трьох років, з того часу я виховую його сама. Зараз сину вісімнадцять і нещодавно він огорошив мене новиною, що у нього з’явилась дівчина і вони будуть жити разом. Я була м’яко кажучи шокована цим.
— Синку, а жити ви де плануєте? — цікавлюсь.
— Як це де? Тут, — відповів Ігор.
— Боюсь, — почала я, — ти забув поцікавитись моєї думки. І ось я проти. З твоєю дівчиною я незнайома, а жити з чужою людиною під одним дахом я не хочу. Якщо ти вже вирішив почати самостійне життя, то будь ласкавий робити це не коштом матері. Ти чоловік і повинен сам забезпечити свою дівчину. Розкажи хоч хто вона та скільки їй!
З’ясувалось, що дівчину звуть Ярина і їй двадцять два роки. Зустрічаються вони всього місяць, але вже зрозуміли, що створені один для одного. Я не знала, як повинна реагувати на таку новину.
Більше нічого мені так і не вдалось дізнатись про дівчину сина, але я й не наполягала. Я чудово розуміла, що у сина немає власних коштів, щоб винаймати окреме житло. Вирішивши, що син відмовиться від свого рішення, втомлена я пішла спати.
Проте вже на другий вечір мене чекала дуже несподівана картина: Ігор збирає свої речі, а заодно і нашу техніку. Комп’ютер, телевізор, мікрохвильову та чайник. Я поцікавилась, куди ж це він зібрався, на що отримала відповідь, що він тепер житиме з батьками своєї дівчини. А також попросив скидати кишенькові гроші йому на карточку. На що я відповіла, що ніяких грошей йому давати більше не буду, адже тепер він дорослий і повинен сам вирішувати на що жити. Нічого не сказавши, син вибіг з квартири.
Щодня я очікувала, що син повернеться чи хоча б зателефонує, але марно. Від сина не було жодної звістки. Я довго думала як мені вчинити, але зрештою прийшла до висновку, що краще не втручатись. У сина зараз такий вік, коли хочеться пошвидше вступити у доросле життя. Йому потрібно наступити на граблі, зробити висновки й чогось навчитись.
Пройшов місяць, а про сина й досі не було нічого чути. Я вирішила, що, мабуть, вони й самі дають собі раду, а я можу зробити у квартирі ремонт. Кімнату сина вирішила не чіпати, бо знала, що йому б це не сподобалось. Через декілька днів мені зателефонував Ігор та здивовано запитав чому я не заплатила за його навчання. Я пояснила, що якщо він так сильно хоче бути самостійним, то нехай і за навчання платить сам. Така відповідь дуже образила сина і він кинув слухавку.
Через тиждень повернувшись додому, я помітила, що у квартирі хтось є. Звуки доносились з кухні, тому я негайно відправилась туди. Яке ж було моє здивування, коли я побачила сина, який саме готував вечерю. Раніше Ігор навіть яєчню не міг собі посмажити, а тут сам приготував м’ясне рагу. Помітивши мене, син відразу кинувся просити пробачення та обіймати мене. Він розповів, що цей місяць був найскладніший у його житті й він зрозумів, що ще зовсім не готовий до дорослого життя.
Додому син повернувся лише з одягом та ноутбуком, решту довелось залишити у домі дівчини. Так вирішила її матір, мовляв, вони його годували місяць, треба заплатити. Сперечатись він не став, але ноутбук вирішив усе ж забрати. Ось так мій син спробував пожити самостійним життям.
