**Щоденник**
Що за чудовиська тут галасували? Телефонуй своїм, нехай приїжджають та прибирають, сердилася Соломія. Я не буду за ними прибирати. Мені й так досить, що постійно перепрацьовую після твоїх друзів. Вони звикли ночувати на нашій дачі, ніби то їхня.
Слухай, мама телефонувала, сказав за вечерею Олег. Вони з родичами збираються на шашлики у вихідні.
Щаслива їхня дорога, відповіла дружина. А ми тут до чого? Свекруху Соломія відверто не переносила.
Вони хочуть на нашу дачу поїхати, пояснив Олег. У них своєї немає, а мені в суботу треба в майстерню. Він говорив так, ніби це було очевидно. Я сказав, що ми не зможемо, тому мама попросила ключі.
Соломії нічого не лишалося, як погодитися, про що потім сильно шкодувала. Коли через тиждень вони самі поїхали на дачу, вона завмерла від жаху. Місце виглядало так, ніби тут гуляла орда.
Ягід ніде не було, підлога в будинку брудна, на плиті стояла каструля зі зкислим борщем. З кухонного вікна зникла штора. Що тут коїлося, Соломія не могла зрозуміти. Батькам Олега було вже за шістдесят!
Вона відразу вилила все чоловікові.
Що за дикуни тут бували? Дзвони своїм, нехай приїжджають і прибирають! Я більше не буду за них нічого робити. Мені й так досить, що постійно перепрацьовую після твоїх друзів.
Та годі тобі, махнув рукою Олег. Закинь у пральку, вийми і все.
А наступного разу ти сам це робитимеш! Тобі подобається, у якому стані наша дача?
Але чоловік нікому не подзвонив. Соломія довго мовчала, потім вони помирилися. У шлюбі вони були лише два роки, одружилися з кохання, але тепер іноді їй здавалося, що вона поспішила. Дітей ще не було.
Життя йшло своїм чергом: робота, дім, дім, робота. У вихідні вони гуляли або їздили з друзями на природу. Все змінилося, коли мати Соломії раптом вийшла заміж і поїхала до нового чоловіка в інше місто. Дача дісталася доньці.
І раптом усі родичі Олега «полюбили» Соломію. Тепер постійно хтось просився до них на дачу. Всі ж знають шашлики на свіжому повітрі смачніші!
Родичі зявлялися нізвідки. Двоюрідні, троюрідні, дядьки, тітки, навіть бабуся Олега всі потяглися до річки, на природу, на шашлики. І ще й його друзі зявлялися.
Усі залишалися на ніч. Олег завжди готував мангал. Соломії це набридало, але псувати стосунки з його родичами не хотілося. Але щось треба було робити.
Тепер вихідні вона чекала з тривогою. Коли вони одружилися, мати Олега була вже літньою жінкою. Вона народила сина пізно. Ще була дочка, сестра Олега, старша за нього на десять років. Свекруха була з села і вважала, що все навколо спільне.
Вона та сестра Олега, Наталка, брали з дачі все креми, шампуні, навіть Соломіїні домашні капці. І ось знову дзвонить свекруха просить ключі. Цього разу Наталка хотіла привезти свою начальницю. Планували шашлики й відпочинок.
І, як завжди, Соломію ніхто не запитав.
Дамо ключі мамі, сказав Олег. Він памятав її реакцію минулого разу, але не хотів це обговорювати.
Соломія зрозуміла треба діяти. І чоловік тут був не на її боці. Вона подзвонила матері.
Я подзвоню, коротко відповіла та.
Через півгодини вона перезвонила: на дачу приїде її сестра з чоловіком. Не хвилюйся, тітка Тетяна тобі допоможе.
Соломія ахнула. Тітку Тетяну вона боялася з дитинства кілька разів її відвозили до неї на літо, і ці спогади залишилися назавжди. Так, Тетяна Володимирівна вміла «виховувати».
Тітка подзвонила ввечері.
Ну що, племіннице, як не наша. Чому мовчиш? Давно б подзвонила. Як їх налякати трохи чи на повну? засміялася вона.
Соломія здригнулася.
А ти їм казала, що дача твоя? уточнила тітка.
Не знаю, але вони певні, що моя.
Не бійся, усе зробимо гарненько.
У неділю Олегу подзвонила розлючена свекруха. Ви дачу продали?! кричала вона. А гроші де? Чому нам нічого не сказали?
Виявилося, у суботу на дачу приїхали Наталка з начальницею та свекруха з чоловіком. Але на ділянці вже сиділа компанія з пяти людей і смажила шашлики.
Хто ви такі?! скрикнула Ганна Іванівна.
А ви власне хто? холодно запитала одна жінка й підійшла до них. Я тут господиня. Вас не запрошувала. Як ви сюди потрапили?
Серед родичів Олега запанувало збентеження. Наталка спробувала щось пояснити про ключі й родинні звязки, але жінка слухала невдоволено, і та заплуталася. Ганна Іванівна мовчала.
У результаті ключі забрали, їх ввічливо попросили піти й більше не повертатися. Інакше пообіцяли зясувати, звідки у них чужі ключ
