Ще один клопіт…
«Наталко, ну пішли, будь ласка,» благала Олеся.
«Не хочу. Я там нікого не знаю. Іди сама чи запроси Даринку, Мар’яну,» відповіла Наталка, відволікаючись від підручника. «Скоро сесія, треба вчити.»
«Мар’янка зубрить, Даринка без свого Олега нікуди, а самій незручно. Ніби я за Дмитром бігаю.»
«А хіба ні?» — підняла брови Наталка.
«Наталко, ну будь ласка…» Олеся склав долоні, наче в молитві.
«Добре. Але якщо кинеш мене там саму…» — попередила Наталка, підводячись з дивану.
У одного із старшокурсників батьки поїхали на рік до Польщі на заробітки, і тепер у нього вдома щосуботи збиралася компанія. Сходилися студенти з різних курсів, навіть ті, що нещодавно закінчили інститут, хвалилися досвідом і згори дивилися на молодших.
Олеся потрапила туди випадково. Зустрічалася із старшокурсником — той і привів. Потім розійшлися, а вона залишила око на Дмитрі. От і тягнула Наталку з собою, сподіваючись побачити його знову. Та ж сесія — у інституті не знайдеш.
Наталка вдягла джинси і білу, злегка мішковату сорочку, одну полу заправивши за пояс. На її худий, високий стан це виглядало стильно. Підвела очі, розпустила коси й обернулася до Олесі, яка нетерпляче чекала біля двері.
«Чого сидимо? На кого чекаємо?» — скривилася Наталка.
«Слухай, тобі так дуже йде підводити очі. Немов східна чарівниця,» — захоплено сказала Олеся.
«Тільки домовимося — якщо Дмитра не буде, йдемо,» — поставила умову Наталка.
«Добре,» — легко погодилася Олеся.
Двері відчинила молода дівчина у джинсах і чоловічій сорочці, з цигаркою в зубах і густою гривою кучерявих, розкуйовджених волосся. Прищурилася від диму, окинувши їх холодним поглядом. Без слова кивнула до кімнати. Зсередини линула тиха музика, чулися голоси.
«Не роззувайся, тут так не прийнято,» — прошепотіла Наталці Олеся, коли та схилилася до черевиків. Поводилася як завсідниця, хоч було видно — хвилюється не менше.
Посередині кімнати стояв стіл із залишками закусок, порожні пляшки від горілки та дешевого вина. На дивані сидів хлопець із двома дівчатами, ще двоє сперечалися біля столу. Парочка танцювала біля вікна — точніше, тупцювала на місці, бо місця було мало.
На новоприбулих ніхто не звернув уваги. А якщо чийсь погляд і ковзнув по них, то миттєво втрачав інтерес. Що з першокурсницями говорити?
Дівчата сіли на вільний диван біля стіни. Пролунав дзвінок, і незабаром увійшла та сама дівчина в сорочці, а за нею — двоє хлопців. Їх одразу ж радо вітали, підходили, потимали руки. Навіть танцюристи відірвалися від плясу.
«Ось він!» — Олеся підвелася й підійшла до хлопців, заговорила з одним. Він відповів неохоче, з нудьгою в очах. Другий же пильно розглядав Наталку. Він був старший за інших, високий, стрункий, із розумними сірими очима. Вона засоромилася й опустила вії.
«Привіт. Нудьгуєш?» — біля неї сів той самий хлопець. Зблизька він здавався ще дорослішим. «Я тебе раніше не бачив. Підемо потанцюємо?» — поЙого долоня виявилася міцною, великою й теплою, а в очах стояла та сама іскра, що колись так зрадила її серце.
