З першим чоловіком ми розлучились вже через чотири роки після одруження. Відверто кажучи, зараз я навіть не вірю, що змогла витерпіти таке стільки часу. Після народження сина мого чоловіка неначе підмінили. Він перестав цікавитись сім’єю, жив лише заради себе, грошей зовсім не приносив. Спочатку я терпіла заради дитини, сподівалась, що згодом все зміниться, але потім плюнула. Я зрозуміла, що чоловік і так не бере жодної участі в житті нашого сина, то ж після розлучення нічого не зміниться.
Одного дня я зібрала речі та переїхала на орендовану квартиру. Я не уявляла, як складеться моє життя далі, але точно розуміла, що все зробила правильно. Мені довелось багато працювати, щоб забезпечити нас. Колишньому чоловіку було абсолютно байдуже, як і де живе наш син та чи хватає нам на їжу та одяг. Ніякої допомоги від нього не було.
Коли сину було десять, я познайомилась з чудовим чоловіком. Він був просто ідеалом — розумний, цікавий, мав хорошу роботу, власне житло й у свої тридцять п’ять років був холостяком.
Пів року ми зустрічались, а тоді Сергій зробив мені пропозицію. Звичайно ж, я погодилась та була на сьомому небі від щастя. Проте радіти довелось не довго. Усе змінилось, коли коханий вирішив познайомити мене зі своєю родиною. Я відразу їм не сподобалась. А все тому, що я розлучена та ще й з дитиною на руках! На думку сестри Сергія, розлучена жінка — це якийсь непотріб і в пристойну родину таких впускати нізащо не можна.
Ще на порозі дому батьків Сергія, сестра заявила, що чоловіки втікають лише від поганих жінок. І якщо я не змогла зберегти свій перший шлюб, то і в другому мені щастя не бачити.
Я марно намагалась донести до неї, що причини для розлучення бувають різні, але жінка нічого не хотіла слухати. Вона була заміжня вже понад десять років і дуже цим пишалась. Сестра Сергія стверджувала, що завдяки її жіночій мудрості, їх з чоловіком шлюб міцний мов скеля. А тоді вона додала, що такий чоловік як Сергій достойний кращої долі, ніж виховувати та забезпечувати чужих дітей. Найгірше було те, що Сергій навіть не намагався захистити мене від нападу своїх родичів. В кінці розмови батьки та сестра Сергія оголосили, що ніякого весілля не буде, адже сім’я нареченого категорично проти приймати таку гулящу невістку.
Мені було дуже боляче слухати це все, але сваритись я не стала. Мовчки покинула їх дім, сподіваючись, що Сергій піде за мною. Проте додому я поверталась сама.
На другий день до мене приїхав коханий та почав непросту розмову. Він пояснив, що без благословення батьків не зможе одружитись і для нас обох буде краще розлучитися. Я сперечатись не стала, адже зрозуміла, що Сергій насправді не дорослий самостійний чоловік, як я вважала раніше, а слабак, який у тридцять п’ять років не в стані захистити кохану жінку від нападок родичів.
А нещодавно я переконалась, що «ефект бумерангу» справді існує. Повертаючись з роботи я зустріла розлючену сестру Сергія, яка стала звинувачувати мене у своєму нещасті. З’ясувалось, що їх з дітьми кинув чоловік заради своєї молодої коханки. Соромно зізнатися, але в той момент мені з великим трудом вдалось втримати усмішку. Можливо хоч тепер ця жінка зрозуміє, що в житті все далеко не так однозначно, як вона гадала.
На жаль, деяким людям, щоб увійти в становище інших, треба самим опинитись на їх місці.
