Щастя приходить до тих, хто в нього вірить
У восьмому класі після шкільного новорічного свята Олеся втекла разом із Ромчиком. Хотіли побути наодинці, а раптом пішов сніг великими пухкими пластівцями, немов хтось розтрусив перину з лебединим пухом а він лив та лив.
Ромко взяв долоні Олесі в свої руки, підніс до губ. Вони були зимні, а він зігрівав їх своїм подихом. Вони дружили змалку, але тепер щось змінилося. Вони дорослішали, розуміли, що дитинство минуло, хоч і не знали куди, але залишалися разом. Мріяли, що це назавжди.
*«Господи, як же давно це було»* згадувала Олеся. *«Де тепер Ромко?»*
У тридцять два роки вона ще не була заміжня. Так склалася доля, а точніше її мати, Надія, змінила цю долю. Якби не вона, життя Олесі було б іншим.
Вона росла звичайною дівчинкою. Любила грати, бігати, стрибати зі своїми вірними друзями Ромком і Танюсею. Ромко з першого класу носив їй портфель, допомагав з математикою, захищав від собак і хуліганів. Сам жив у сімї, де батько пив, часто виганяв дружину з сином з хати, і ті ночували в домі Олесі.
Надія щоразу питала матір Ромка:
Галю, чому ти терпиш? Розійдися з ним, це не життя
Живу заради сина, відповідала вона.
Невже можна так жити? Що Ромко побачить на цьому прикладі? але Галина лише знизувала плечима.
Після таких розмов мати казала доньці:
Олю, даремно ти дружиш із Ромком.
Мамо, він найдорожчий друг! Він сміливий і добрий! заступалася Олеся.
Виростеш побачиш. Стане таким же горілчаником, як і його батько. Невже більше хлопців нема?
Але Олеся не слухала й бігла до Ромка. Він був її найвірнішим другом: разом вони плавали на глибину (він завжди був поруч, бо вона пливла невпевнено), стояли на крутому обриві, одного разу ледь не зірвалися вниз.
Роки минали, а їхня дружба лише міцнішала. І сусідка Танюся теж бігала з ними ось так і товаришували втрьох. Та, згодом, їй сподобався Мишко з паралельного класу, і вона почала віддалятися. Друзі її розуміли.
У восьмому класі після Нового року Олеся невдало впала й зламала ногу. Перелом вийшов складний, і вона потрапила до лікарні надовго.
Надія плакала:
Доню, як же так? Тепер залишишся кульгавою
Але Олеся боролася. Поклялася собі швидше встати, зняти гіпс. Навіть лікар сказав, що у неї дуже цілеспрямована дитина, і все вийде. Незабаром вона зробила перший крок, потім другий, третій спочатку на милицях, а потім із тростиною.
Олесю в лікарні відвідували однокласники й класний керівник. Але жодного разу не було Ромка чи Танюсі Ой, ні! Ромко приходив щодня. Приносив пиріжки з капустою, малинове варення, книжки, які вона обожала.
Потім її виписали, але кульгавість залишилася. Лікар порадив Надії змінити клімат і відвезти доньку. Так вона й зробила.
Доню, ми їдемо на південь, до моєї сестри Марії, назавжди. Море допоможе тобі одужати.
Мамо, я не хочу! У мене тут усе: друзі, життя
Та Надія не слухала.
Вони переїхали до маленького села біля моря, де жила її сестра.
Прощання з друзями було важким. Особливо для Ромка.
Щоб не сталося, Олю, памятай мене. Я тебе точно не забуду. Будемо листуватися. Він обійняв її й міцно поцілував у губи. Це був їхній перший справжній поцілунок.
На новому місці Олеся з матірю влаштувалися у родичів. Вона відразу написала листи Ромкові й Танюсі, але ті не дійшли. І, звісно, вона теж нічого не отримала у відповідь адреси вони не знали. Мати постаралася Надія раділа, що відірвала доньку від Ромка, а Олеся думала, що друзі її зрадили.
У новій школі її прийняли погано. Кульгавість і жорстокість однолітків, хоч уже й девятий клас. Дражнили «Кульбабою».
Друзів у Олесі не було. Вона заринала у книжки, згадувала Ромка й ображалася на нього: *«Ще не встигла відїхати, а він уже й писати не схотів»* Декілька разів вона надсилала листи, але відповіді не було.
Закінчивши школу, Олеся вступила до інституту. Під час її сесії Надія поїхала в рідні краї справи термінові, а донька не змогла. Або ж мати спеціально обрала цей час
Олеся з нетерпінням чекала повернення.
Забудь того зрадника Ромка, доню, одразу ж сказала Надія. Він уже одружений, має дитину. А я завжди знала
Олеся була в розпачі. Занурилася в навчання, закінчила інститут і стала викладати англійську в школі. Ходила з тростиною, соромилася й не підпускала до себе чоловіків.
Хто полюбить мене з таким недоліком? запевняла вона себе, хоч і була гарненькою. Навколо стільки здорових жінок
Ввечері сиділа вдома, іноді згадувала Ромка й сумувала.
Не можу викинути його з серцІ коли одного разу, сидячи на лавочці біля моря, вона нарешті відчула, що життя може бути щасливим і без минулого, і просто усміхнулася вітру, який ніс у далечінь її сумні спогади.
