Щастя під лавкою
Марійка зайшла після роботи до магазину. До Нового Року лишилося чотири дні, а в неї ще пуста холодильна шафа. Нічого не встигала. Й ялинку ще не прикрасила.
Дмирав крижаний вітер. Після відлиги мокрий сніг на тротуарах застиг і перетворився на слизькі калюжі. А вона, як на лихо, взула черевики на підборах. Тепер ішла дрібними крокиками, намагаючись не впасти. Вуличні ліхтарі горіли не всі, як завжди, і в ранніх зимових сутінках дорогу погано видно. Важкі пакети тягнули руки та впивалися в долоні. М’язи ніг ніяли від напруги. «І нащо стільки набрала? Встигла б і завтра половину купити», — лаяла вона себе.
Марійка дійшла до зупинки й поставила на вузьку лаву важкі пакети. Розтерла змерзлі й занемілі пальці. Присіла поруч із пакетами, даючи спочити втомленим ногам, засунула руки у кишені пальта. Вітер дістав її й тут.
Вона дивилася на автомобілі, що проїжджали повз. Уявляла, як добре сидіти в таку погоду у теплому салоні. Давно мріяла про власну машину, але не поспішала зв’язуватися з кредитом. А тепер шкодувала про це.
До зупинки підійшов автобус. Двері з шипінням розчинилися, люди вийшли й розійшлися по домівках. Ніхто навіть не глянув у бік Марійки.
Вона хотіла вже встати, коли почула стогін. Озирнулася — на зупинці, крім неї, нікого не було. Незабаром стогін почувся знову, цього разу зовсім близько. Марійка зірвалася з лави. Фари проїжджаючих машин освітили щось темне в кутку, за лавою.
Спочатку їй захотілося втекти. Але подумала: до ранку людину можуть не знайти, а в такий холод він просто замерзне, тим більше якщо п’яний.
Вона дістала із сумки телефон і посвітила ліхтариком у глибину зупинки. У вічі вдарило чорне пальто й блискучі модні черевики. Бомжі так не вдягаються.
Марійка посвітила в обличчя. Вії чоловіка здригнулися, але очі він не розплющив. Видно було, що він молодий, доглянутий, гарно одягнений. Вона нахилилася до нього, але не відчула запаху перепою.
— Гей, вам погано? Уставайте, замерзнете, — штовхнула його в плече.
Чоловік не відреагував.
Не довго думаючи, Марійка набрала номер швидкої допомоги й пояснила ситуацію.
— Чекайте, — відповів втомлений жіночий голос диспетчера.
Вона сховала телефон, засунула руки у кишені й насупилася, немов горобець. Замерзла. А що вже казати про чоловіка на землі? Може, піти? Та невідомо, коли приїде «швидка» — гарно одягненого чоловіка могли пограбувати…
Вона вже клацВін стояв на порозі, тримаючи в руках дві чашки гарячої кави, і посміхнувся так, ніби весь цей зимовий вечір був лише початком чогось значно теплішого.
