Щасливі жінки завжди виглядають чудово
Леся важко переносить зраду чоловіка. У свої сорок лишилася сама, донька навчається в університеті у Львові. А Ігор два місяці тому прийшов з роботи й заявив:
Я йду, я закохався.
Як це? В кого? розгублено питає Леся.
Ну так, як чоловіки йдуть від жінок. Закохався в іншу, мені з нею добре, поряд з нею про тебе зовсім забуваю. Так що навіть не переконуй я все для себе вирішив, буденно відповів Ігор, наче нічого незвичайного не сталося.
Він швидко збирає речі й йде. Потім, аналізуючи ситуацію, Леся розуміє: чоловік не в один день надумав піти, а поступово складав речі, а того дня просто поспіхом кидав їх у валізу й грюкнув дверима.
Леся плаче, мучиться і вирішує, що гарного в її житті вже більше не буде. Здається, життя закінчилося або завмерло. Нікого не хоче бачити чи слухати. Ні з ким не хоче говорити, а телефон все дзвонить. Дзвонить донька, дзвонить подруга, Леся неохоче відповідає й швидко кладе слухавку. На роботі теж уникає товариства. Всі поглядають на неї по-різному: одні співчувають, інші насміхаються.
Леся навіть сподівається:
Може Ігору набридне та, що забрала його в мене, він повернеться, а я пробачу й прийму його, бо я ж люблю
Вихідний Леся зустрічає, як завжди, прокинувшись рано, але не хоче вставати а куди поспішати? Та все ж підіймається. Близько одинадцятої дзвонить телефон.
Кому потрібно мене турбувати зранку? Не хочу ні з ким говорити, вирішує й не відповідає, але машинально поглядає на екран. Номер незнайомий. А раптом це Ігор? Може згубив телефон чи забрали, і номер змінений, майнула думка. А раптом він хоче повернутися, треба було відповісти.
Поки думає, телефон знову дзвонить.
Алло, вимовляє голосно.
Привіт! чує веселий жіночий голос.
Алло, хто це? питає Леся роздратовано.
Лесю, ти?! Що з голосом? Не впізнаєш старих подруг? Це я Катерина.
Леся розчарована. Чомусь чекала почути голос Ігоря.
І що
Лесю, як ти? Все гаразд?
Не гаразд, відповідає вона і кладe слухавку, сльози самі течуть потоком.
Сідає на диван, щоб трохи заспокоїтися. За якийсь час дзвонить дзвінок у двері. Леся насторожується, підстрибує знову дивна надія.
А раптом Ігор повернувся?
Відчиняє двері.
Привіт! весело каже гарна жінка, у якій Леся ледве впізнає свою давню подругу, однокласницю Катерину.
Виглядає доглянутою: яскрава помада на губах, стильний одяг і чудовий аромат духів. Після школи Катерина поступила до університету в Київ, і з того часу бачилися лише один раз років п’ятнадцять тому. У школі дружили, разом бігали на дискотеки, зустрічалися з хлопцями й ділилися таємницями.
Катю, ти просто красуня! виривається у Лесі.
Привіт, подруга! Я такою завжди була, а ти Катерина критично оглядає її, ну, ти мене пустиш чи як?
Заходь, неохоче дозволяє Леся.
Катерина зайшла не з порожніми руками: швидко пройшла на кухню, дістала з пакета пляшку угорського вина, торт і яблука.
Давай свої келихи, відзначимо зустріч! Не памятаю, коли востаннє бачилися, наче сто років тому жваво говорить подруга, Леся не перебиває, ставить два келихи на стіл, ріже торт.
Катерина без зайвих питань відкриває вино, розливає і пропонує:
За зустріч! і сама пє, Леся теж осушує келих.
Другий келих Катерина пропонує випити за них. Після нього Лесі несподівано хочеться виговоритись. Катерина уважно слухає, не перебиває, а коли та закінчує розповідь, лише знизує плечима.
Лесю, ну я вже думала, у тебе справжня трагедія!
А це не трагедія? Тебе чоловік не кидав, ти не зрозумієш, сумно каже Леся.
Ну і що! Мене не кидали це я кинулa його, коли дізналася, що завів молоденьку пасію. Відразу подала на розлучення, він і не сподівався, думав погуляє, а я нічого не дізнаюся
Мабуть, ти його й не любила.
Любила, ще й як! заперечує Катерина. Але терпіти образу не можу. Від такої любові треба позбавлятися, якщо зраджують це не любов.
Катю, у тебе все просто
Та. Це ти все ускладнюєш, ти завжди такою була. А де твоя донька?
Студентка, інститут, живе у Львові у тітки.
Зрозуміло. Твій Ігор і тебе, й доньку кинув, а ти переживаєш.
Бо я його люблю…
Досить, Лесю. Буду тебе рятувати! Тебе накрила депресія.
Як рятувати? Пігулки мені не допоможуть.
Які пігулки! Нащо тобі? За твоєї біди допоможе одне зміна іміджу, шопінг і нова любов.
Ух, Катю…
Збирайся! Їдемо в «Україна» торговий центр, потім у перукарню, весело каже Катерина. І ніяких відмовок! У тебе є гроші якась «заначка»?
Є, ми з Ігорем відкладали на нову машину.
Ігор перебється хай радіє, що стара машина залишилася. Тобі треба подати на розлучення й більше на нього не сподіватися. І не прощай… А хочеш й половину з машини відсудимо!
Нехай, відповідає Леся. Катю, ти повернулася з Києва назавжди? Щось ти мовчиш.
Назавжди! Не хочу там жити. А ти давай з домашнього одягу вибирайся, буде марш-шопінг! До речі, дзвонила Рита Остапенко, сказала через тиждень зустріч випускників, ми йдемо. Багато приїдуть, дехто з хлопців розлучений. Віктор памятаєш? Від сьомого класу за тобою бігав.
Боже, Катю, кому я потрібна, стара шкапа.
Годі! Себе треба любити! Ми з тебе ще зробимо «молоду коняку», сміється подруга, виходячи з квартири. А он моя тітка Ганна біля твоєї матері живе вже пятий раз заміж збирається, між двома претендентами розгубилася.
За деякий час Леся себе не впізнає у дзеркалі.
От це так перевтілення! Колір волосся зовсім інший, коротка стрижка, хто ж думав, що це мені так личить? Молодо, гарно! Катя молодець, взяла мене в руки. А так би і кисла тут
Вечір зустрічі випускників відбувся у кав’ярні в центрі Івано-Франківська, майже всі зібралися, крім декількох, хто не зміг приїхати здалеку. Більшість не впізнає Лесю, а Віктор солідний, впевнений не зводить очей.
Лесю, не впізнав відразу. Ти гарна й стала ще кращою, ніж у школі! А подобалася мені завжди, але ти вибрала Ігоря, а де він?
Немає, покинув мене, легко усміхається Леся.
Покинув? Такі жінки ні, не буває! дивується Віктор.
Буває, але це все на краще.
І не сумніваюсь. Я теж уже два роки розлучений. З дружиною добре жили, бізнес мав, син дорослий. Але два роки тому криза в бізнесі вона сказала, що я невдаха, й пішла до молодшого, ніби перспективнішого. А я за рік усе відновив зараз справи ще краще.
Іде навпроти її колишній чоловік. Минуло два місяці. Леся гуляє з Віктором вечірньою набережною, вони щойно з театру, вирішили пройтися містом. Раптом… усередині серця стискає: йде Ігор. Схудлий, один. Вочевидь не впізнає її.
Мабуть, там його не годують, думає Леся.
Коли Ігор проходить повз, дивиться у вічі: вона це чи ні? Пройшли мимо, але чує:
Леся?
Вона повільно повертається, усміхається й каже:
О, привіт! Це ти Познайомся це Ігор, мій колишній, ти його не впізнав, звертається до Віктора.
Привіт! Ні, не впізнав, каже Віктор. Я майбутній чоловік Лесі.
У Ігоря від здивування щелепа відвисає. Леся теж здивована, бо Віктор ще нічого їй не пропонував.
Як справи? весело питає Леся у колишнього.
Так Все нормально Ти так змінилась! Чудово виглядаєш.
Леся знову усміхається, бере Віктора за руку й каже:
Бо щасливі жінки завжди виглядають чудово.
Значить, у тебе все добре? бурмоче Ігор.
Звісно! І буде ще краще, і, відвернувшись, іде з Віктором під руку, відчуваючи на собі спопеляючий погляд колишнього.