Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Миколаївна, переступивши поріг, з тривогою в голосі запитала:
— Ти сам?
— Ну так… — здивовано відповів Олег.
— А де Оксана?! Вже пішла? Кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мамо, про що ти? — Олег знизав плечима, не розуміючи, до чого ці питання.
— Виходить, я запізнилась… — Ганна Миколаївна глибоко зітхнула, пройшла у вітальню й сіла на край дивана, наче боячив зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мамо, що трапилося? — Олег напружився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.
— То ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, сповнений підозри, ніби він приховував якусь жахливу таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Олег заплутався, не розуміючи, куди вабить мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за маячня?! — Ганна Миколаївна пірнула у сумку, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою й рішуче сунула її Олегу. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Олег узяв листівку, пробігся очима по тексту, виведеному акуратним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Оксана». Він завмер, не віричи своїм очам.
— Мамо, ти серйозно думаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати збентеження.
— А ти хочеш сказати, що це я сама собі написала?! — Ганна Миколаївна розвела руками, її голос тремтів від образу й гніву.
— Та ні, просто… Оксана? Серйозно?
— Хто — Оксана?
— Ну, твоя невістка…
— Олеже, годі крутити! Розказуй усе, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мамо, заспокойся, все нормально. Оксана на роботі… напевно. Вранці все було як завжди. Це, певно, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Миколаївна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Олег незграбно почухав потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха примружила очі, передчуючи, що історія набуває драматичного повороту.
— Вона розозлилась, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я все не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане варити. Жарт же…
— Жарт?! Ти їй сказав про розлучення — жарту?! — Ганна Миколаївна зірвалася з дивана, її очі блищали праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що по жартував, але сварка вже розгорілась…
— Все, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала на кухню. — Де цей борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Олег розгубився, йдучи за матір’ю.
— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мамо, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, живо!
Ганна Миколаївна твердим кроком знайшла каструлю з борщем, поставила її на плиту, запалила газ.
— Іди сюди! — її голос звучав, як наказ генерала в бою.
— Мамо, ну… — Олег спробував заперечити, але завмер під її суворим поглядом.
— І ще — неси ключі від квартири!
— Це навіщо? — він завмер, не розуміючи її намірів.
— Неси, я сказала!
Олег, понуро опустивши голову, приніс ключі. Матір миттєво забрала їх і сховала у кишеню своєї старенької куртки.
— Сідай за стіл! — командувала вона, розливаючи борщ по двом тарілям.
Вона перша взяла ложку і почала їсти, не відводячи погляду від сина. Олег неохоче послідував її прикладі.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Миколаївна підняла брову, доїдаючи свою порцію. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно краще… — пробурмотів Олег, пошаркопиваючи ложкою в тарілці.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Швидко бер— А тепер іди додому і скажи Оксані, що її борщ — найкращий на світі, бо він привів до нас обох.
