Сестра мого чоловіка завжди вважає, що ми повинні догоджати її дітям.
Вона зазвичай вдається до розпливчастих фраз. Коли каже: «Новий мультик вийшов, дітки хочуть подивитися», це означає, що мій чоловік має негайно вести небожів у кінотеатр. А якщо вкидає: «Яка ж чудова погода, а ви вдома сидите», значить, ми маємо повести їх у парк на атракціони. Звісно, за наші гроші.
Я ж навмисно не сприймаю жодних натяків. А коли вони вже зовсім очевидні, роблю вигляд, ніби не зрозуміла. Хочеш щось? Проси прямо. Без цих викрутасів. А ось мій чоловік завжди чіпляється на кожне слово сестри.
Він обожнює небожів. І, на мій погляд, занадто їх балує. Почуття Наталки зрозумілі — бажання, щоб діти мали цікавий дозвілл, теж. Але я вважаю, що це обов’язок батьків — займатися своїми дітьми. Дідусі, тітоньки чи дядьки не повинні брати це на себе.
Звісно, інколи можна й родичам зробити приємне. Але це ж не обов’язок! Ось нещодавно був день Ангела у нашого небожа, Іванка. День народження вже минув, і ми подарували гарний презент. Але Наталка, як завжди, почала натякати. Мабуть, вважає, що якісний скейт — це ніщо. Хоча він нам обійшовся недешево. Наталка вирішила, що хлопчикові треба відпочити у Європі на вихідні. І вона з ним, адже мала дитина не може їхати одна.
Ось як це прозвучало у її виконанні: *»Ваня так мріє побачити Європу!»* А розшифрували ми це вже на свято, коли брат передав їй торт, а не путівку. Мене тоді не було — працювала. Чоловік поїхав сам. Він подарував небожеві подушки, з яких складалося його ім’я. Ми довго шукали в інтернеті щось особливе на цей день. Зазвичай у будинку Іванка таке не святкують.
З роками запити Наталки тільки ростуть. Мені це вже огидно. Але чоловік так любить небожів, що я нічого не можу змінити. Він завжди хотів власних дітей, та чогось не виходило. Тому всю увагу віддав племінникам. Їхній мамі досить було підказати, щоб вони скривили обличчя й тоненько попросили щось. І мій чоловік тут же біг виконувати. Я це розуміла, а він не вірив, що його сестра може так цинічно використовувати дітей. І раптом я завагітніла.
Одразу сказала чоловікові. Він був у такому захваті, що мало не танцював навколо мого живота. Коли Наталка знову заговорила про поїздку, він відмовив і заявив, що скоро в нього буде власна дитина. Сестра образилася й вигнала його. Потім подзвонила мені й почала кричати. Запитувала, як я посміла завагітніти. Звинувачувала, що я все підстроїла, щоб її діти страждали. Я не слухала цей божевільний монолог і просто поклала трубку.
Після цього прийшли небожі й принесли намальовані власноруч листівки. На них було написано: *»Дядьку, будь ласка, не кидай нас»* та *»Навіщо тобі свої діти, якщо вже є ми?»*. Вони підстерігли чоловіка біля роботи. Цікаво, хто їм підказав цю ідею. Навряд чи вони самі вигадали такі слова. Та Наталка прорахувалася — ефект вийшов протилежним.
Чоловік повернувся додому, приніс ті листівки і зрозумів, яким був дурнем усі ці роки.
— Я просто безмозкий ідіот! *»Дядьку, у нас зламалася мікрохвильовка, ми після школи їсти не можемо, газу боїмося. А у мами грошей на нову нема, купи, будь ласка!»* — він передражнював дітей. — Вона ж завжди так робила! Підмовляла їх клянчити, а я йшов на поводу. Ну й дурень!
Він різко змінив свою позицію. Раніше допомагав Наталці, віддавав останні гроші, щоб небожам було добре. Тепер сів іВони більше ніколи не приходили до нас по гроші, а ми нарешті змогли почати готуватися до народження нашої дитини.
