В мене прекрасна сім’я. Любимий та прекрасний дворічний син, чудовий, люблячий та турботливий чоловік. В садочок Євгенчик ще не ходить, тому я займаюсь з ним дома. Знаєте ці дитячі розвиваючі іграшки, в яких потрібно фігурки в правильний отвір закласти, скласти правильно частинки фігурок, на кожній половинці яких є магнітик, щоб половинки тримались та багато інших подібних іграшок ми використовуємо.
Я трохи хвилюйсь за розвиток сина, особливо на фоні «геніальних» дітей на дитячому майданчику. Хоча усвідомлюю, що всі діти різні і як педіатр так і невролог каже, що мій син розвивається як має бути, а те що не дуже хоче говорити це норма, так проявляється його темперамент зараз, а потім як прорветься йому мова, то вже не зупиниться.
Якось до нас вирішила завітати сестра мого чоловіка Катя. Ну як до нас завітати? Їй потрібно було по справах в нашому місті, бо живе вона в іншому, а щоб зекономити на готелі – вирішили, що зупиняться в нас.
-Ну, нарешті познайомлюсь з племінницею. – казав чоловік. – Ясі ж вже два з половиною рочки. Та й Жені буде компанія.
З сестрою чоловіка я, на відмінно від свекрухи, не знайома. Вони з свекрухою та її чоловіком живуть в іншому місці. Антон, мій чоловік, дуже рідко зідзвонюється з сестрою, а бачаться ще рідше. А ось свекруха, Надія Остапівна, приїжджає як тільки знаходить вільну хвилинку. А ось Женю вона просто обожнює, кожного разу привозить багато гостинців. Та й в нас дуже хорошів та теплі стосунки з нею. Словом з свекрухою мені пощастило.
Ми з Женею дуже гарно підготувались до приїзду гостей. Поприбирали, Женя залишив декілька іграшок в своїй кімнаті, а найулюбленіші сховав мені в шафу. Він завжди так робить, якщо річ для нього цінна і він не хоче, щоб хтось сторонній чіпав їх. Також він погодився дати Ясі поспати в його ліжечку. Справжній джентльмен.
Коли приїхала Катя з Ясею одразу відчувалась якась напруга. І не дарма. Яся виявилась набагато балакучішою дитиною(навіть занадто балакучою), на відмінно від мого сина. І Катя почала порівнювати свою доньку та Женю. Не зважаючи на різницю у пів року і те, що всі діти по різному розвиваються.
На другий день почались докори до мого сина, що він не акуратно складає всі іграшки в ряд та по порядку, як її Яся, а просто скидає до корзини для іграшок. Потім їй захотілось вказати мені на те, що Женя повільно їсть. Потім розвиваючі ігри – Яся в усьому краща по її словах.
Катя не переставала чіплятись до мого сина та підганяти його, але одного разу вона сказала дещо, що одразу прогнало як мою гостинність так і моє терпіння:
-Боже, як добре, що моя Яся повноцінна дитина! А ти бідненька, співчуваю, з такою дитиною важко… — заявила вона та жалісно глянула на Женю. Я почала обурюватись, як вона сміє називати мою дитину неповноцінною та й взагалі всі діти різні.
-Так, так. Батьки ТАКИХ дітей завжди так говорять. – тут я зрозуміла, що Катя по хорошому не хоче розуміти та й в принципі не розуміє, тому я перестала ввічливо з нею говорити та достатньо в грубій формі сказала:
-Слухай Катю, ти приїхала в гості, в чужий дім. Так будь така люб’язна поважати людей, які дали тобі притулок на ці декілька днів!
Після цього Катя говорила зі мною лише в присутності чоловіка і те ледь-ледь, через зуби. Єдине що при мені коли не було чоловіка могла таким трохи знущанням в голосі хвалилась, що мама їй на машину додасть сорок тисяч гривень. А коли чоловік Антон сказав, що Катя затримається в нас ще на декілька днів я не витримала, все розповіла та сказала, що нехай вона йде в готель, бо я її більше не витримаю. Чоловік зрозумів мене, бо й сам був не в захваті від її перебування в нас, знав про її важкий характер та наскільки вона неприємна людина.
Пройшов тиждень після повернення Каті додому і мене зателефонувала стривожена свекруха:
-Софійко! Як там Женя? Все добре? Що лікарі кажуть? Щось серйозне? – запитувала свекруха не даючи мені вставити й слова. Я спершу не зрозуміла, що сталось, але пізніше я зрозуміла до чого це все. Логічний ланцюжок зв’язався, так сказати.
Я пояснила Надії Остапівні, що все добре та не треба переживати і що педіатр та невролог кажуть, що розвивається Женя прекрасно, просто в нього такий темперамент, скромна та не дуже відкрита дитина, йому так комфортніше.
-Фух, слава богу, а то Катя налякала мене, мовляв їй довелось переїжджати до готелю, бо в Жені хвороба загострилась, ніби щось з розвитком.
Я від такого просто була у величезному шоці, якщо виражатись культурно та розповіла Надії Остапівні все як було насправді.
-Ах же ж така… пліткарка! – почала обурюватись свекруха. – Ну і зміюка в мене донька! Я ж її такою не виховувала! А вона рідного племінника та мого дорогого онука так обмовила! Ну я їй влаштую. Дякую що розповіла, Софійко.
Наступного дня мені на карту прийшли ті сорок тисяч. Я не зрозуміла, що сталось і чому Надія Остапівна перекинула мені їх. Я зателефонувала їй, щоб дізнатись що сталось, але мені не дали навіть слова сказати і свекруха одразу почала голосно говорити:
-Ну що, Софійко, отримала сорок тисяч? Як у Євгенчика така важка хвороба, то краще я вам дам ці гроші на лікування онука. – сказала Надія Остапівна, а на фоні почувся вереск Каті, яка явно такого не очікувала.
-Та що ви, Надія Остапівна, я ж казала, що в Євгенчика все добре, тому гроші непотрібні, тим більше сорок тисяч.
-Знаю я, знаю, все вийшла Катя з кімнати. – прошепотіла свекруха. – Я вирішила провчити доньку, яка не вміє себе з іншими по-людськи вести. А точніше не хоче. А гроші не пересилайте назад, краще поїдьте кудись відпочити. Скоро ж в садочок дитячий Женя піде, а поки є час то давайте, не прогавте шанс. – сказала свекруха та попрощалась, бо Катя знову почала сваритись та кричати.
Я ж знаю, що Надії Остапівни це немаленькі гроші, тому ми з чоловіком вирішили, що віддамо їх коли свекруха приїде в гості.
І якщо чесно не очікувала, що Надія Остапівна так заступиться за онука та провчить доньку, яка справді перейшла всі межі! Треба буде хороший подарунок їй зробити за її вчинок. І я ж казала, що зі свекрухою мені гарно пощастило.
